Basic HTML Version
Два, запобігти такій „закономірнос
ті”, коли одні творять, а другі корис
туються їх надбаннями, помітніших
наслідків ще йдосі не осягнуто. Кон
тррозвідка Едварда Еґоса чимало вже
перехопила ворожих аґентів, декого
з них засуджено на довічне ув’язнен
ня, а декого посаджено й на елек
тричний стілець. Проте, як у леген
дарної гідри, замість однієї відрубаної
голови, вмить з’являється кілька но
вих, так і тут — викритих аґентів
дуже швидко заступають в подвійно
му;, а то йпотрійному числі нові —
і викрадання таємниць не припиня
ється.
Можна собі уявити, якою неоцінен
ною знахідкою для президента рес
публіки та шефа контррозвідки ви
дався медіюм спіритичної льожі „Пе
рехідна’’. Відкривались перспективи,
що від них аж дихання забивало. Те
пер знатиметься всіх ворожих аґен
тів, їхню дисльокацію; розташування
таємних військових об’єктів против
ника; пляни йзадуми керівників по
творної держави з несусвітнім режи
мом . . .
Після кількох спроб та обміркуван
ня справи, вирішено вислати до сто
лиці потуги за океаном дух Джона
Руґе Сальвера. На перший раз зав
дань „небагато” : він там мав побу
вати в Генеральному Штабі, централі
таємної політичної поліції, на засідан
ні найвищої керівної установи під
назвою „Політбюро”.
Проте, для виконання цих завдань
потрібно не кілька годин, а доби три-
чотири що найменше. Протягом та
кого часу тіло без духу не тільки ох
ляне, замре, ай почне' розкладатися.
Тоді воно вже ду,ха не прийме, і ос
танньому доведеться передчасно осе
литися в загадковому міжпростір’ї. Та
чого тільки не вигадає, до чого тіль
ки не дійде людська голова, осо
бливо ж така, що пильнує Відділу
Два, чи всіх державних справ, чи
зв’язку з часткою нашого потойбіч-
чя? Який же вихід знайшли ці три,
не абиякі голови, сполучені однією
думкою ?
Довелося їм притягнути до свого
гуртка ще четверту особу — Артура
Кнольфа — власника фірми заморо
жування людських трупів на замов
лення.
Маленькому школярикові вже ві
домо, що трупи — дзтхів не мають,
вони становлять собою лише матерію,
призначену для розкладу. Хто хоче
після смерти зберегти своє тіло на
довший час, той звертається до пос
луг фірми Артура Кнольфа.
Тепер Артурові Кнольфу згадали
заморозити тіло живої людини!
Полковник Едвард Еґос свій вибір
зупинив на молодому офіцерові з тієї
групи офіцерів, які за чергою вар
тують у приймальні біля кабінету
шефа контррозвідки.
V
Роберт Бломс не мав жадної під
стави сподіватися на вийняткові для
нього події цього дня. А вони на ньо
го, можна сказати, нетерпляче чека
ли. О 8-ій годині ранку він змінив
офіцера з нічної варти, зручно вмос
тився на м’якому фотелі, не поспі
шаючи, взявся до читання записів
своїх попередників у журналі чергу
вань. А о 9-ій годині шеф контрроз
відки міцно тис його руку, вітаючи
з підвищенням шаржі і передав ко-
верту з грошовою нагородою „за до
бру службу”.
Пам’ятав ще Роберт Бломс вечерю
в позаміському ресторані з деякими
своїми колеґами, потім, у веселій ^а
добре підпитій компанії, поворот до
дому, несподіваний удар авта об щось
або в щось і далі. .. біла пляма „на
мозковому терені”. Повних дві доби
— з пам’яті — як язиком злизала.
Тим часом, переконавшись, що піс
ля щедрої дози „заспокійливого” лі
ку Роберт Бломс заснув ніби зача
рована царівна зі стародавньої казки,
Джон Руґе Сальвер та Артур Кнольф,
під наглядом президента і полковни
ка з Відділу Два Генерального Шта
бу, хутко, заповзято, але надзвичай
но уважно прийнялися за діло.
Не встиг, на команд}7; медіюма, дух
Роберта Бломса вийти назовні, а вже