Basic HTML Version
ків українства і таких, які ще вагали
ся між українофільством та русо
фільством. А потім переходити до
пропаганди між національно несві
домими, звичайно льояльними до Ро
сії та свого начальства.
Для виявлення таких осіб я давав
на влаштовувану при курсах вистав
ку відповідні книжки, картини йжур
нали, які дозволяли наглядач курсів,
директор народних шкіл Херсонської
губернії, Бєлий або його заступник,
інпектор народних шкіл Херсонсь
кого повіту Фаворський. Треба сказа
ти, що вони обидва були ліберала
ми і досить толерантно ставилися як
до вибору лекторів, так і до програ
ми курсів. А на вечірні „собесєдова-
нія” вони йзовсім не приходили, так
само як не контролювали екскурсій
по Херсону та в його околицях. На
виставлені серед інших „крамоль
них” книжок, часописів та журна
лів „Українську Хату”, „Дзвін”,
„Сяйво” та педагогічний місячник
„Світло”, що був особливо „крамоль
ним” в очах Міністерства народньої
освіти, вони замикали очі, ніби не
помічали їх.
На себе я звертав увагу свідомих
українців і взагалі тих, що цікавили
ся українськими справами тим, що
завжди носив із собою кілька нових
українських журналів, а з кишені у
мене неодмінно визирала київська
„Рада”. Отак бувало вже в перший
день моєї появи серед курсантів я
виявляв кількох свідомих українців
чи таких, що співчували українству.
Завжди знаходились учителі й учи
тельки, які українською мовою звер
талися до мене:
— Володимире Івановичу! Будь
ласка, дайте подивитися свіжу „Ра-
ДУ?”
Траплялося й ітак,
і
що підходив
хтось із курсантів і довго крутився
та м’явся, бажаючи щось спитати. Я
починав з ним розмову про виставку,
та про лекції. Він трохи освоювався
і питав, для прикладу:
— Владімір Івановіч- Что значіт
слово „Сяйво” ?
Отаке звичайне слово відразу дава
ло мені змогу зрозуміти, що той, хто
запитує, не сильний у знанні укра
їнської мови. Моє пояснення й те,
як він його приймав, висвітлювало
його ставлення до українства.
Тут же часто починалася розмова
про „матерінский язик” у школі. Мені
треба було лише зав’язати таку роз
мову, а дебати в цій справі вже про
вадили свідомі вчителі та вчительки,
яких на курсах було досить. При
хильники „матерінского язика” в
школі часто подавали влучні прик
лади, як співозвучні українським мос
ковські слова вносять плутанину в го
лови дітей, і вони цілковито не розу
міють своїх учителів. Такі дебати по
ширювали українську свідомість у
першу чергу серед тих, що хиталися
в своїх національних переконаннях,
або змушували задуматися над укра
їнською проблемою тих, що ставили
ся до неї байдуже.
В ті часи питання „матерінского
язика” в школі широко обговорюва
лося в Росії у педагогічній літерату
рі і на вчительських з’їздах- „Обще-
земскій с’єзд” в справах народної
освіти в 1910 році у Москві навіть ре
комендував впровадження „матерінс
кого язика” не лише в народних, а і
в середніх школах, як допоміжний
предмет до обов’язкової російської
мови- Так саме різні міські, земські
та інші органи самоврядування дома
галися для ліпшого поширення гра-
мотности в Росії впровадження в на
родних школах, „матерінского язи
ка”. А в Державній Думі група її
членів внесла на розгляд відповідний
законопроект, хоч він не мав вигля
дів на ухвалення. Це тоді було пер
ше й основне завдання українських
патріотів, першим реальним кроком
до підсилення національного відрод
ження українського народу. Отже, га
сло „матерінскій язик в школі” бу
ло тоді частиною програми діяльнос-
ти свідомих українців.
Згаданий вище общеземський з’їзд
у справах народної освіти в 1910 році
у Москві, на який з’їхалися представ