Basic HTML Version
Новий край, до якого вибирався наш
іміґрант, його не цікавив . . . Що це
„читальня" — не знав. Про театраль
ні вистави, концерти, відчити чи віча
— не знав. Ніякими громадськими
справами він ніколи не займався. Су
спільних питань ніхто ніколи з ним
не обговорював. Не знав він також
нічого про робітничі організації й не
чув про якісь страйки. Але суспільне
горе відчував. Тільки рятунку не ба
чив. Тому шукав його — в коршмі,
де запивався часто до непритомнос-
ти, з розпуки і безрадности. Але був
навіть в тій біді дуже „гоноровий" і
тут в Америці. Навіть за дрібну зне
вагу, нанесену дуже часто в коршмі,
або при чарці, не давав прощення,
видавав останній цент на процес „за
образу чести". І ось з тими прикме
тами з'явилася наша іміграція в
Америці . . . "
Інший історик-аналітик початків
української національної громади в
Америці, Омелян Рев'.юк, трохи інак
ше підходить до перших українських
іміґрантів. Він твердить, що „україн
ський іміґрант прибув до Америки
вже дозрілою людиною, з утвердже
ним характером, з виробленим спосо
бом поведінки в різних ситуаціях жит
тя. Цього він не все був свідомий, але
був свідомий, що його першим зав
данням є удержати й забезпечити
життя собі й своїй родині". Але й О.
Рев'юк признає, що „велике число
цих іміґрантів не вміли читати й пи
сати" і що „національна свідомість
українського іміґранта була невели
ка" та мав він радше „свідомість не-
ґативну" — себто почуття, що він не
американець. З такого стану речей
народжувались для українських імі
ґрантів великі лиха — вже при само
му вступі на американську землю
урядовці Уряду іміграції, не мавши
терпеливости читали складні для них
українські прізвища, змінювали їх на
власну руку, з німою згодою іміґран
тів, в яких вроджена пошана до вла
ди сплутувалась просто з незнанням
мови й відносин та з почуттям меншо-
вартоети. Тому й несовісні люди ста
вились до українських іміґрантів при
різних нагодах, як до поляків або ро
сіян, вербуючи до робіт на фабриках,
промовчавши їм, що ті фабрики охоп
лені страйком і таким робом робили
з них страйколомів, приймали на най
гіршу і найважчу фізичну працю,
здебільша до копалень вугілля в
Пенсильвенійському стейті та взагалі
безприкладно й безскрупульно вико
ристовували. Не знаючи мови, маючи
маленькі зарібки й не маючи ще нія
ких заощаджень — український імі
ґрант шукав собі помешкання в най
дешевших міських дільницях, де зна
ходив поляків, жидів або москалів, з
якими міг сяк-так порозумітись. Оче
видно, це були не тільки найдешев
ші, але й найпоганіші дільниці й ха
лупи без примітивних вигод.
Але український іміґрант був „цер
ковним елементом". Для нього „релі
гія була природною потребою, а цер
ква — природною установою". При
бувши до Америки — він не знайшов
ні одної української церкви, зате не
міг зрозуміти існування в Америці
мозаїки інших віровизнань і їхніх
святинь. І тому ті масові перші укра
їнські іміґранти з Лемківщини і Кар
патської України, прибувши до Аме
рики найпізніше з усіх інших іміґра-
ційних національних груп, бо щойно
в другій половині 70-их p.p. мин. сто
річчя, використовувані
поляками,
словаками, москалями й мадяронами,
— почувалися дуже нещасливо. При-
родньо — першими їх стараннями за
поправу своєї долі були заходи —
дістати „свого" священика. Приїзд до
Америки о. Івана Волянського й зас
нування ним 19 грудня 1884 року
першої української католицької па-
рохії в Шенандоа, Па., вважається за-
початкуванням української організо-
ваности в Америці.
Українські католицькі духовники
були найпершими провідними піоне
рами тієї організованости. Коли 15
вересня 1893 року появилось перше
число „Свободи" завдяки ініціятиві й
невтомним старанням о. Григорія
Грушки, то це було „народження ук-
96