Basic HTML Version
Делеґати симпатизуючі з Єпископом,
хотіли запросити як гостя на Конвен
цію. Над питанням запросити чи не
запросити митрополита на Конвен
цію, вив'язалася довга, гостра й бурх
лива дебата. Вкінці ухвалено запро
сити, і митрополит Шептицький
прийшов на конвенційну залю, а по
короткому привіті опустив Конвенцію.
Вкінці прийшла черга на звіт ста-
тутової комісії.
Бл. п. Єпископ поставив зміну пер
шого параграфу, а саме зміну назви
„Руського Народного Союзу" на
„Греко - католицький Руський Со
юз в Америці". На залі постає шум,
гук і крик. Переходить внесення, що
над зміною цього параграфу має го
лосувати кожний делеґат відділу по
одиноко. На залі мертва тиша. Сек
ретар конвенції кличе: відділ перший
Шамокін, Па., чи голосуєте за чи
проти? — Відповідь: за! і т. д., аж до
кінця. Вислід голосування був такий:
за зміною було 218 голосів, проти —
69. Головний уряд не голосував. По
тім ішли другі зміни вже скоро.
Конвенція скінчилася, делеґати
роз'їхалися. По стороні виграної було
вдоволення, але й непевність, а по
стороні програної ненависть і завзя
тість. Іван Ардан, провідник делега
тів з програною, скликав сейчас нев-
доволених делегатів на наради. Там
заложено нинішній Український Ро
бітничий Союз. Провідники виграної
сторони поїхали додому виконувати
конвенційні ухвали.
Вернувшись з Конвенції, дістаю по
кількох днях листа від бл. п. о. М.
Стефановича, щоб сейчас приїхати до
нього, бо в Піттсбурщині між союзов-
цями велике невдоволення. Приїж
джаю. По вступних словах привітан
ня о. Стефанович каже до мене:
„Слухай! Я того ніколи по вас не
сподівався. Що ви на тій Конвенції
поробили? Чи ви всі подуріли, чи що
з вами? Куди ж ділася наша довго
літня праця народна? На що ж ми
будували той Союз „Народний": чи
на це, щоб дати його Єпископові?
Таж це буде історична ганьба, з якої
теперішній уряд ніколи не вмиється.
Та ганьба спаде і на всіх нас, доте
перішніх робітників народних. За
всяку ціну старайся недопустити до
цієї зміни". Відповідаю: „Отче! Ця
зміна не є по моїй душі, ні по переко
наннях решти головних урядників.
Але ми були безсильні супроти напо
ру всього евященства й Єпископа.
Чому ж ви не приїхали на Конвен
цію? Або чому хоч перед тим не на
писали листа і нас не остерегли?"
„А що ж, ти забув, що я піп, а ти
хлоп?" — відповів о. Стефанович. •—
„Не знаєш, що діється тепер в наших
кругах? Я не хотів їхати, бо болюче
було б дивитись на те все, а писати
було неможливо".
Вернувши додому, розказав я про
це все своїм товаришам, головним
урядникам. Тоді ми постановили не
спішитися з переведенням конвенцій
них ухвал в життя, а ждати на реак
цію збоку членства. Тут треба додати
ще й те, що сейчас по Конвенції пере
дові тодішні союзовці засипували го
ловний Уряд і відділи численними
протестами із-за цієї зміни. К. Кирчів,
тодішній менаджер „Свободи", возив
і розсилав протести в різні сторони,
а надавав їх в Філядельфії, Па., щоб
ніхто не знав, хто то висилає протес
ти. Між тим постановили ми всі ті
ухвали з відповідними поясненнями,
передали адвокатові Союзу. Адвокат,
по вислуханні і перечитанні, заявив,
що ухвали, які запали щодо зміни
назви і змін статуту, не були переве
дені згідно з постановами закону. Ми
сейчас пустили оту опінію адвоката
між Єпископських дорадників. Нам
тоді сказано: „Панове, не крутіть!
Наш хлоп не визнається на законах,
нема чого боятися. Як ухвалила
Конвенція, так має бути". На уряд на
тискано щораз більше, щоб присту
пити до виконання і переведення кон
венційних ухвал. Вкінці назначено
день. Бл. п. Єпископ приїхав до адво
ката Союзу, зійшовся і головний
уряд. Телефонують, що Єпископ уже
в дорозі до адвоката. Рушили і ми, а
кожний на роздоріжжю: піти чи не
281