Basic HTML Version
в українській літературі , хоч він зов
сім не прихильник клича „мистецтво
для мистецтва", в нього сильна сус
пільна нотка і в поезії і в оповідан
нях та в повістях, як про це згада
ємо пізніше.
Б . Лепкий від 1899 р. жив в Кра
кові, де тоді дійшли були до найбіль
шої слави поети „Молодої Польщі " .
Микола Голубець вірно написав, що
„деякі українські діти сільських стріх
та попівських плебаній, підпавши під
вплив Кракова,
пробували якийсь
час вдавати з себе вроджених арис
тократів". Лепкий цього не робив. „В
його храмі здіймалася на престолі
Батьківщина з усім чаром і трагізмом
свого многострадального
обличчя" .
Б. Лепкий був поетом, коли читав
лекції в університеті про українську
літературу, бо підходив до літерату
рознавчих проблем як поет. Та він
у своїх творах із любов 'ю ставизся до
свого поневоленого народу. У відомій
поезії „Заповіт" поет признається до
цього, що
Колисав мою колиску
Крик неволеного люду,
І так в серце вколисався,
Що до віку не забуду . . .
Б . Кравців назвав Б . Лепкого ,.по
етом Галицького
Поділля" , хоч і
знав, що проти цього можна протес
тувати. ( „Календар Українського На
родного
Союзу", на 1962-ий
рік,
Джерз і Ситі, 1962, ст. 151) . Б . Леп
кий оспівує Под і лля : „Подільське ти
хе село в долині між садами. Серце
моє там росло, мов квітка між куща
ми. Серце моє там росло, світ відчи
нявся дитині —• тихе, подільське се
ло мені ти снишся нині".
Поет просить:
Прийди до мене. Ти ве бійсь спокою,
Ні самоти, що блудить між гробами
В осінню ніч. Прийди і будь зі мною
Так, як колись, давними днями.
Прийди до мене й принеси з собою
Арому піль, засіяних збіжжями,
Прийди з жалями, смутком і з тугою
Так, як колись, колись давними днами.
Вж е самі заголовки збірок поезій
Б . Лепкого вказують на мотиви його
поетичної творчости: „Стрічки" (19-
01) , „Листки падуть"
(1902) , „О-
сінь" (1902) , „З глибин душі " (1905) ,
„Над рікою" (1905) , „Поезіє, розрадо
одинока" (1908) , „Для ідеї" (1911,
вірші присвячені М. Шашкевичев і ) ,
„З-над моря" (1913) , „Тим, що поля
г ли " (1916) . Сам поет дає характе
ристику свозї творчости у вірші, що
надрукований у збірці „Позіє, розра
до одинока ) :
Вибирався, я брате,
Вибирався я жити —
Довелося на світі
За життям тужити.
Задивившись на зорі,
Не дививсь я під ноги —
Тож не диво, що збився
З життьової дороги.
Я зривася заєдно
За добром, за красою —
А життя все лишалось
Ген далеко, за мною . . .
Та поет іронізує, коли пише, що
„збивався зі своєї дороги". Він болів
долею свого народу, він відчув на
два роки перед першою світовою вій
ною, що „буря звіється нараз , згур
тує і змішає нас і зблизька і здале
ка" . В поемі „В храмі св. Юр а " Ми
трополит Андрій закликає своїх вір
них, щоб не корилися кнутові, щоб
„поклонялись тільки Богов і " :
—• Народе, вір,
Вір мому слову! З мене нині,
Тут серед Божої святині,
Слова мов громи ясні б'ють
В табор ворожий. Розіб'ють
Заступники святої волі
Насили полчища і в полі
Немов солому рознесуть.
Це я вам кажу. Я це знаю
Знанням Господнім.
В поезії „Голос наді ї" надрукова
ній у львівському „Ділі " на три тиж
ні перед першою світовою війною,
поет бачив „близьку хвилю заверух"
і з акликав своїх українських братів
слухати,
про що „говорить
Волі
Ду х " :
269