ші вже зводили спорадичні бої на
Вашингтон сквері з большевиками . . .
Група українських большевиків ки
нулася на охорону возів із живими
образами („Вільна Україна" і „Укра-
на в 1933 році") . . . Гонили кулаки
перед очима, розстріскувалися на го
ловах палки, бризкала кров з носів
і у с т . . . Жінки розторощували пара
солі на головах большевиків, інші
хоронили дітей від атакуючих. . . Ла
ви большевиків під ударами „націо
налістів" почали
розпорошуватись,
лишаючи по собі лише окривавлене
каміння на хідниках . . . Площа була
забита масами народу, і годі було
спершу розрізнити, де наші, а де ко
муністи. Та нараз піднеслися похова
ні большевицькі написи і різноголо
са песяча музика: „Давн вит Петлю
ра!", „Лонґ лив Совєт Рашіа!" Дов
кола нас маса роз'юдженої вуличної
черні — ніґерської, жидівської, росій
ської, італійської . . . Це були „хрис
тиян"
нашої демонстрації цього
дня . . . "
1-го грудня. Передрук першої сто
рінки „Ню Иорк Таймсу" зі заголов
ками : „Червоні, анти і поліція в зуда-
$т
рі під час протестаційної паради ук
раїнців", „Кілька тисяч українців в
поході-протееті проти визнання со-
вєтського режиму", „Вісім тисяч де
монстрантів атаковано вісім разів у
дорозі" та ін. Тут же велика світлина
демонстрації.
*
Закінчився 1933-ий, проклятий рік,
але завдані в тому році рани ще дов
гі літа гоїлися на тілі українського
народу. І глибокі шрами, що зали
шились по тих ранах, мабуть, довіку
пригадуватимуть Голготу, що її мусів
він переходити під диявольською вла
дою новітнього Чінґізхана та його
партії, яка й донині живиться потом
і кров'ю уярмлених Москвою народів.
Того ж 1933 року моековеько-боль-
шевицький режим, як рівнорядного
партнера, визнав
уряд президента
Рузвельта, і також держави Західньої
Европи заходились нав'язувати з Мо
сквою тісніші зв'язки, бо — „торгу
вати можна і з канібалами". І тоді ж
над світом почала зводитися чорна
тінь Гітлера, Сталінового майбутньо
го союзника, провіщаючи найстраш
нішу в історії людства війну.
Ш2
263