Basic HTML Version
напевне не буде всієї нинішньої пар
тійної мозаїки.
Із новою зміною обличчя амери
кансько - української громади змі
няться знову цілі й методи праці Ук
раїнського Народного Союзу. Але він
стоятиме надалі на сторожі організо
ваносте і гідної репрезентації укра
їнства. І „Свобода", з обновленим і
відмолодженим редакційним складом,
напевне — разом із своїм видавцем,
що його народження власне вона за-
ініціювала,
плекатимуть
напевне
надалі ідею тісного духового зв'язку
з українським народом. Вигляд і жит
тя української громади в ЗСА зале
жатиме багато від подій в Україні.
Один Господь відає, як виглядатиме
дійсність там, на Україні, за даль
ших 25 років. Коли розвалиться ро
сійсько - большевицька імперія й ук
раїнський нарід знайде силу і волю
відновити свою суверенну, ні від ко
го незалежну державу — українство
стане таким атракційним, що зрос
туть ряди та сили американсько-укра
їнської громади. Коли ж Україна за
лишиться ще у теперішньому стані
неволі, то безумовно сильніше діяти
ме на американських українців тиск
англомовного оточення. Але й напев
не не помре та ідея, яка присвічувала
українським піонерам в Америці —
нести допомогу рідному краєві і боро
тися в межах своїх можливостей за
визволення українського народу.
„ . . . Добре робимо, як у 50-ліття
існування УНСоюзу віддаємо нашому
Батькові - Піонерові належну честь
і пошану, коли віддаємо йому честь
за те, що він дав почин усьому нашо
му народному життю; що помагав в
організуванні громад, церков, шкіл;
що поміг нам задержати прадідну ві
ру, українську мову, звичаї, обичаї;
що перший почав між нами освітню
працю, закладаючи Шкільний фонд
і Проевітну Комісію, чи видаючи по
пулярні книжки; що уможливив нам
видавання і вдержання часопису
„Свобода", яка помагала виробляти в
нас свідомість нашого національного
походження та яка причинилась ба
гато до підховання десяток тисяч сві
домих громадян; що вже на перших
зборах, на яких створено Союз, роз
винув та підняв високо тут на аме
риканській землі український жовто-
блакитний прапор, топтаний тоді мос
квофілами та іншими ворогами укра
їнського народу; що він впоїв в нас
глибоку любов до цієї славної амери
канської країни, яка стала для нас
доброю та щедрою батьківщиною; що
своїми щедрими грошовими дарами
помагав розбудовувати наше життя
тут в Америці, а також і на тих рідних
наших землях, звідки ми вийшли;
що виплекував у нас вагу й потребу
матеріяльної і моральної помочі ви
звольним змаганням поневоленого
українського народу; що голосив
нам, як писала „Свобода" ще в 1894
році, що „український нарід несе ва
жкий хрест та, падаючи під тим хре
стом, крізь сльози говорить: вірю і
жду Воскресіння. Вірю, що прийде
визволення українського народу. Ві
рю в те, як вірю в Бога".
Велика честь, глибока пошана та
щира вдяка належить Союзові за йо-
його 50-літню піонерську працю . . . "
Так писав у 1944 році Дмитро Га
личий, колишній Український Січо
вий Стрілець, який після прогри ук
раїнських визвольних змагань при
був до Америки з невеличкою грома
дою освічених інтелігентів, разом з
ними продовжував розбудовувати й
поглиблювати життя, створене пер
шими піонерами, та став головним
секретарем, опісля головним предсід-
ником УНСоюзу й президентом Укра
їнського Конгресового Комітету. Не
має вже в живих ані Луки Мишуги,
ані Дмитра Галичина, ані десятків і
сотень інших активних будівничих
американської України. Але залиши
лися їхні заповіти і залишилися їх
пригадки, що треба вшановувати ус
танови, що стали фундаментами ук
раїнської громади в Америці і тих,
що ті фундаменти клали.
102