мунською, але щойно в 1848-му році,
15-го травня, появився на українсь
кій землі, у Львові, перший часопис
українською мовою
(кирилицею)
„Зоря Галицька", пізніше „Дневник
Рускій". До кінця минулого сторіччя
виходило в Україні вже майже 200
різних газет, але „Свобода" в Америці
єдина, що появляється без перерви до
сі та зберігає всі свої річники. З га
зет, що перед нею і після неї появ
лялися на рідній землі, кожний чер
говий окупант не залишав навіть слі
ду, намагаючись починати історію від
себе. „Свобода", що в різних періодах
передруковувала матеріяли з крайо
вих українських газет, залишилася
сьогодні багатющим джерелом укра
їнської історії і в цьому відношенні.
Проте, не „Свобода" й не історія
української преси є темою цієї ко
роткої календарної статті. Ця історія
списана і в самій „Свободі" і в бага
тьох книжкових публікаціях, головно
в ювілейних альманахах Українсько
го Народного Союзу, її видавця. Іс
торії „Свободи" та української преси
взагалі присвячений, зокрема, юві
лейний альманах з нагоди її 60-річчя
в 1953-му році. На цьому місці ми ба
жали б звернути увагу на один з най
головніших аспектів постання „Сво
боди" та її існування не тільки в ми
нулому і сучасному, але й в майбут
ньому. Маємо на думці головну і
справжню базу „Свободи" — Україн
ський Народний Союз.
„Свобода" вже в першому своєму
числі у своєрідному „Зверненні про
стан Унії", скерованому до „Братів
Русинів" ставить о р г а н і з а ц і ю
американських українців за одну із
трьох головних своїх цілей, першою
з яких називає пізнання правди, а
другою оборону. У згаданому звер
ненні дослівно сказано:
„Народе руський! Ти показав
єси, яка в тобі сильна віра, яка в
тебе терпеливість, яка послідов
ність! Слава, слава і честь тобі, о
народе мій! Хто тут в Америці твій
хліб їсть і о твоє добро, твою про
світу не дбає, нехай буде Богом і
людьми проклятий! Ти власними
силами йшов дорогою, що веде до
правди, а правда до свободи. Тепер
ти оглядаєшся за провідником, що
завів би тебе до храму свободи. Тим
провідником і буде для тебе „Сво
бода". Нашим завданням є: просві
щати рускій нарід, боронити його
честь від вражих нападів, вказати
йому дорогу до поступу, до цивілі
зації, до добробуту. Дальше - - на
шим святим обов'язком буде сохра-
няти між народом його сокровища,
то є віру, обряд і мову. Вкінці бу
демо старатись; щоб наш народ піз
нав свою честь та злучився в одну
велику громаду, як це вчинили на
ші еобрати чехи, словаки і поляки
тут в Америці, щоб не залишатися
позаду других народів, які викре
сали вже для себе лучшу долю . . ."
Головні редактори „Свободи": о. Нестор Дмитрів в pp. 1895-1897; о. Степан
Макар в pp. 1897-1900 і Іван Ардан в pp. 1900-1907.
6