Basic HTML Version
Дир. Петро Постолюк
ни. Вона виготовляє всі адресові плит
ки для експедиції і має їх у своїй еві-
денції. Переводить зміни адрес пе
редплатників -— членів УНСоюзу на
підставі місячних звітів рекордового
відділу. Веде кореспонденцію з перед
платниками і полагоджує всі поштові
реклямації, виконуючи ряд інших ад-
міністраційних робіт і доручень.
Петро Постолюк, колишній адміні
стратор ,,Літературно-Наукового Віст-
ника" і опісля адміністратор Видав
ництва Івана Тиктора у Львові, адмі
ніструє книгарський і книжковий від
діл „Свободи". Рівночасно він, разом
з Р. Ференцевичем, має загальний на
гляд над персоналом друкарні та ек
спедиції, є адміністраційним референ
том від друкарні і має загальний
нагляд над експедицією. Приймає
друкарські роботи і адмініструє „Ве
селку". Займається збиранням оголо
шень до альманахів та інших подіб
них публікацій і відає союзовими ого
лошеннями в періодичних публіка
ціях, виконуючи ряд інших робіт,
включно з кореспонденцією, спільним
з панею Стецюк корегуванням оголо
шень та відсиланням на пошту лис
тів і друків.
Крім цих своїх обов'язків, усі пра
цівники адміністрації мусять одне
одному часто допомагати чи в праці
одне одного виручати.
Адміністрація має такий самий
розклад приміщень, як редакція, з
тим, що книгарня займає ще ДЕІ
ве
ликі кімнати в докупленому будинку,
сполученому внутрішніми переходами
з головним приміщенням УНС і
„Свободи".
До працівників Видавництва „Сво
бода" належить ще пані Олександра
Кейс, яка у вечірніх годинах дбає про
порядок в бюрах, та Дмитро Ґафич,
„дженітор" будинку.
Закінчення
Так в загальних зарисах виглядає
і працює „Свобода", затруднені в ній
люди і машини. За 70 років свого
існування вона розвинулася таки
справді з нічого у велику фабрику
друкованого слова, в творчу інститу
цію саму в собі.
Преса належить до тих вартостей,
що їх не можна перецінити. її зарахо
вують до основних чотирьох свобід, і
яких тільки порівнянь та назв не на
дають: вона і „наймогутніша зброя",
і „кров", і „нерв", і „мотор", і
„дзеркало". Все це в якійсь мірі від
повідає дійсності, бо преса, без сумні
ву, відіграла одну з рішальних роль
в тому розвитку, що його відзначаємо
хоч би за 70 років існування „Свобо
ди". Газета, на перший погляд, це сто
рінки паперу, задруковані найрізно
манітнішими вістками, виясненнями
міркуваннями та повідомленнями,
включно з оголошеннями. На ділі ж
вона — наче жива істота, що має го
лову, руки і ноги, що має розум і
серце, обличчя і характер. Вона може
бути щирим другом і приятелем, або
запеклим ворогом і шкідником, може
бути шляхетна й творча або нікчемна
й руйнуюча. Чим довша перспектива
газети, тим видніші й її прикмети.
Могло б здаватися, що тепер, в добі
радіо і телевізії, вартість і значення
газети, її вплив зменшились. Але так
не є: на ділі, з розвитком інших за
собів масової інформації вартість га
зети щораз більше зростає. Газети ні
що не заступить. Багато аргументів
на цю тему можна було почути під
час страйку друкарень нюйоркських
газет з кінцем минулого і початком
цього року. Одним із цих аргументів
був такий: в радіо чи телевізії треба
вислухувати всі вістки,
щоб
можна
було вибрати те, що кого цікавить. В
51