ти революційній справі. Крім фіктив
них допомог, організатори йшли на
різні хитрощі: наприклад, збільшува
ли суми видатків, щоб зменшити по
датки. Отак з важкими зусиллями і
неприємностями здобувались гроші
на революційну діяльність.
Революційні відозви і проклямації,
поки не набули друкарні, друкува
лось на гектографі. Друкували їх
найчастіше Марія Гоженко і Володи
мир Винниченко.
Нелегальну літературу треба було
потім перевозити з нашого помеш
кання до конспіративної схованки, і
в таких випадках допомагала мені
моя піврічна донечка. Відозви клали
ся на спід дитячого візочка, прикри
валося перинками й теплими ковд
рочками. Зверху клали Натусю в те
плій одежі — і гайда на прохід. При
їздили на призначене помешкання,
вивантажували баґаж, трохи переси
джували в теплій хаті, щоб нагрітись
і щоб не було помітно, що скоро вер
таємось, і їхали — по нову порцію.
Тим часом загальний революцій
ний настрій зростав. Ненависть до
царського режиму підсилювалась.
Молодь рвалась у бій, так би мовити,
на барикади. Праці було багато. В
нашому помешканні завжди було
повно людей. Від ранку до ночі від
бувались засідання і наради. І дивно
мені тепер, як ми утримались у тому
помешканні цілу зиму аж до весни.
У той рік я цілком занедбала жі
ночу громаду. Дуже рідко бувала на
сходинах і врешті зовсім хотіла вий
ти з неї. Але Вільна Громада забо
ронила мені це, маючи на увазі внес
ти троха революційного духа і по
жвавити роботу в жіночій громаді.
Тяжко було вносити туди револю
ційний дух, коли там членами були
переважно пані поважного віку. От
же, постановлено притягти до праці в
жіночій громаді молодих членів. На
мою рекомендацію прийняли Марію
Гоженко і сестру Андрія, Женю.
Була також постанова тримати кон
такт з усіма старшими українцями.
Ми всі — молода Генерація — розу
міли потребу цього зв'язку. Ми ста
вилися з повагою до старших укра
їнців, як от Є. X. Чикаленко, Олена
Пчілка та інші. Тяжко перечислити
всіх наших „предтеч", що були гли
бокими патріотами, хоч боролися не-
революційним шляхом за національ
не відродження. Це ж вони, ці куль
турники - просвітяни, виховували
нас, вщеплювали в наші душі націо
нальну свідомість, любов до рідного
краю, до рідної мови.
Зустрічі із старшим громадянством
відбувались переважно в помешкан
нях старших українців: в родині пан
ства Чикаленків, у помешканні проф
Антоновича, а, властиво, в кімнаті
його сина Дмитра.
Одна зустріч у помешканні Олени
Пчілки запам'яталась мені дуже яск
раво, а то, мабуть, тому, що була на
ній присутньою, славна вже тоді,
донька Олени Пчілки, Леся Україн
ка. Було на тій зустрічі дуже багато
людей, старших і молодих, членів
студентської громади. Були також
присутні п-і Драгоманова і її донька,
тоді ще незаміжня, панна Рада.
Засідання Вільної Громади відбува
лися найчастіше у нас. По закінчен
ні нарад Винниченко, Голіцинські,
Скоропис - йолтуховський залиша
лись на приватні розмови. Винничен
ко любив тоді бавитися з моєю донеч
кою Наталею, хоч вона ще тоді на
віть не ходила. Він брав її на руки і
танцював, приспівуючи з ,Наталки-
Полтавки": „Пред мною представ На
талки вид ясний . . . " А часом гово
рив, сміючись до дитини, ніби вона
могла щось розуміти:
— Кричи, Наталочко, голосніше
й частіше, щоб усі шпики повтікали...
Винниченко був веселої, товарись
кої вдачі і завжди повний фантастич
них планів. Пригадую, як на одному
засіданні він виступив з проектом
організувати по всій Україні, і то в
одну ніч підпали поміщицьких садиб,
і був дуже огірчений, коли цей про
ект відкинули.
Для характеристики його експан
сивної вдачі розповім про одну диску
сію, яка виникла вже по закінченні
засідання в приватній розмові. Диску
сія торкалась питання шлюбів. Вин
ниченко обурювався, що українці-
революціонери беруть шлюб у церкві.
— Це непринципово! Буржуазні
133