Basic HTML Version
Снука, собачка, що належала колись
пані Ганні. Д-р Мандрика вразив ме
не своїм гарним виглядом, бадьорі
стю і дотепністю. В його очах світить
ся розум і лукавство, і нема такого
слова, на яке він не знайшов би блис
кучої відповіді. Коли він сказав ме
ні, скільки йому літ, я не пбвірила.
Під час сніданку (уявіть собі, як
мужчина, та ще й доктор, пече млин
ці!) Микита Іванович повідомив ме
не, що й тут я вже „почетвертована".
Довго ми не барилися, і за деякий
час вже їхали до пані Когуської, щоб
я там могла зібратися для „чергової
імпрези".
Вінніпеґ і вінніпежани
Вінніпег здавна змагається з То-
ронтом за звання української столиці
Канади. З другого боку, кожне місто
нарікає, що от, мовляв, у нас життя
громадське мляве і мертве, не так, як
там. Так що важко собі уявити справ
жній стан речей. В Торонті я була
кілька разів, а в Вінніпегу вперше,
проте, маю враження про ці обидва
міста настільки, щоб з певністю ска
зати, що порівняти їх не можна.
Вінніпеґ античний, давній, зі ста
рими, славними традиціями, міцна
фортеця української еміграції; в То
ронті зосередились новіші емігранти,
тут більше новин, екстраваґанцій та
мистців, але й більше суперечок та
протиріч. До того ж Торонто на схо
ді, Вінніпеґ на заході, і без жадного
з них нам не обійтися.
Вінніпеґ інтригує мене самою вже
своєю назвою. Як називати мешкан
ців міста? Вінніпежці? Вінніпежан-
ни? Вінніпежичі? В і н н і п е ч еніги?
Якісь вони такі вінніпежні, вінніпо-
важн і . . . Вулицями міста йдуть сим
патичні на вигляд люди, і кожний
десятий із них теоретично українець.
Тільки десята частина мешканців ук
раїнців? Я розчарована, хотілося б,
щоб більше. Мені чогось кожний
стрічний на українця виглядав.
—А як ти, мамо, знаєш, котрий
українець ? — питає доня.
— Сонце у них в очах, — відпові
даю я.
Будинки в місті не дуже показні.
Звичайно, дай Боже, щоб наші рідні
на Україні такі мали, але в порівнян-
У Вінніпегу біля пам'ятника Тарасові
Шевченкові. Ганна Черінь із д-ром
М. Мандрикою.
ні з едмонтонцями та шикаґівцями
тут люди живуть скромніше. В Ед
монтоні, зокрема, в підвалах влашто
вують таке саме помешкання, як і на
поверсі. В Вінніпегу меблі не такі
пишні, зате тут українці хваляться
своїми бібліотеками, і багато тут по
бачила я столітньої давности кни
жок.
Відвідали ми всі редакції. Тут во
ни „одружені" : „Жіночий Світ" заму
жем за „Новим Шляхом", а „Про
мінь" — вірна дружина „Українсько
го Голосу". Це створює веселу атмо
сферу змішаного чоловічого й жіно
чого товариства, не так, як у Шика-
ґо, де в друкарнях і книгарнях самі
тільки чоловіки. В „Українськім Го
лосі" літературний редактор саме був
за роботою: разом із працівницею
„Променя" складали вони якусь жар
тівливу рекляму віршами для похо
ронного закладу. „Новий Шлях" го
тувався до літніх вакацій.
В книгарнях, крім тканин, виши
вок, ниток і цукерок, продавались та
кож і книжки. Більшість із них —
гарні, але можна знайти й такі наго
ловки: „Славне пророцтво арабської
цариці Міхальди, котру звано також
Сабою" або „Як стати по-українсько
му грамотним".
А тепер — скоріше на поклін до
Шевченка. Тут же стоїть цей пам'ят
ник, що викликав стільки протиріч і
123