Basic HTML Version
ЇИЧНІ науки. Колишні дипломати, що
не вчилися цих наук, перше, ніж їха
ти на конференцію, точно й докладно
усталювали предмет нарад. А тепер
навпаки: все робиться догори нога
ми! І ви з острахом дивитеся на ці
конференції і не можете збагнути, що
це за люди і чого вони хочуть від
нас.
Але згідно з премудрим законом
природи, що все мас свій кінець, кін
чається і ця сварка. І кінчається вона
завсіди п е р е м о г о ю московського
штандпункту, бо Мекміллен уміє пе
реконати американських дипломатів,
що той штандпункт найрозумніший.
Тепер настає третій і о с т а н н і й
уступ самої конференції.
Прийнявши московський предмет і
програму нарад, учасники конферен
ції приступають нарешті до косовиці.
„Гей нуте, косарі, бо не рано поча
ли!" — хочеться крикнути до них. Та
шкода до них кричати: вони нічого
не чують. Відбувається бо генеральна
балаклея. Вона триває тиждень-два і
завсіди кінчається повним розхойди-
шем у всіх питаннях. Навіть Мекміл
лен не може зарадити лихові, хоч і
бігає в три біги. І після цього мала б.
власне кажучи, настати бійка, як во
но водиться в нормальних людей.
Але москалі аж ніяк не відважуються
пускатися до цього, бо бояться за
свої зуби, а альянтів лякає третя
світова війна і перебудова світу. Тому
і тільки тому на вершинній конфе
ренції не тече кров. Новий закордон
ний міністер Англії каже:
— У сто разів ліпше напусто кон-
ферувати, ніж битися! І ми, каже, бу
демо старатися конферувати, доки на
шого життя.
Це — квінтесенція модерної дипло
матії !
Об'єктивно сказати, чудова річ. За
лишається тільки побажати, щоб і
Москва так думала. Та, на жаль, во
на цупко держиться заповітів Івана
Калити, Петра, Катерини й Леніна )
в слушний момент схопить того мі
ністра за зябри та й відтранспортує
його на Сибір, де передасть уркам на
„воспитаніє".
По третім і останнім уступі вер
шинної конференції настає перерва.
Інтермедія чи інтеркомедія. Вона
триває
може
рік,
може
два,
може трохи більше, може трохи
менше. А після того знову вискакує
Пилип із конопель — і Москва ви
гукує :
— Хлопці! Час на вершинну кон
ференцію !
І тоді наше оповідання треба почи
нати наново, від першого уступу. А
іцоб не марнувати дурно часу, при
гадайте собі пісню ,,У Грицька була
собака" і співайте ЇЇ:
У Грицька була собака,
Він її любив,
Вона з'їла кусень м'яса,
Він її убив
І в землю закопав,
І напис написав:
„У Грицька була собака . . . "
і т. д.
107