Basic HTML Version
закутки, а не знайдете ніде ані одно
го золотого виходку! Хоч би на сміх!
Тільки й того зроблено, що всі хатні
виходки, побудовані ще за царя, пе
ремінено на жил-площі. А саме зо
лото заховано в бетонових льохах, а
решту люди закопали в землю. Зара
зом заборонено робити золоті корон
ки на зуби. І дентисти роблять їх із
бляхи. І нехай би вам була не знати
яка красуня, а як дістане таку ко
ронку, то виглядає, як відьма з
Лисої гори.
Отака правда московської політики.
Але наймудріше сказав один швець,
коли прибивав мені ґумові підп'ятки:
- - Це Хрущов так задається. Хизу
ється перед хлопцями, що колись із
ними пас вівці. Хоче їм показати, як
він заганяє до однієї кошари різних
президентів і там покрикує на них та
лає. Дивіться, мовляв, як я високо
скочив. А ви що?!
Почувши московський заклик, Ва
шингтон дуже і засадничо обурю
ється. Ніяких вершинних конферен
цій! Про них ні знати, ні чути не
хоче. І тому протягом тижня чи двох
вилітають із Вашинґтону до Москви
ноти, одна по другій. І кожна з них
мас від десяти до двадцяти тисяч
слів. Що саме ті слова висловлюють,
я не знаю, бо мені не дають їх читати,
а якби й давали, то я все одно не
читав би.
І ніхто їх не читає. Модерна дипло
матична мова за час тисячі і одної
конференції „Москва - Вашингтон"
виробила вже свої ідіоми, і ці ідіоми
дипломатичні урядовці знають напа
м'ять і не потребують читати. Є тіль
ки одно місце на світі, де вашингтон
ські еляборати читаються. Це канце
лярія Андрія Громика. Цей нащадок
славного колись запорожця докладно
перечитує всі вашингтонські посла-
нія, бо мусить раз-у-раз ставати пе
ред ясні очі колективного царя - ба
тюшки Хрущова. Ану ж йому спаде
на думку спитатися, що там пише Ва
шингтон. Нормально він цього не ро
бить, бо клопочеться в а ж н і ш и м и
справами. Але . . . зіхер є зіхер.
Це другий уступ нашого опові
дання.
У третьому уступі на сцену висту
пає переляк. Він постає в Лондоні,
спеціяльно в серці шкота Мекміллена.
Доля їдена, що за свій гуляйпіль-
ський вибрик коло Суезького каналу
мусів був переселитися на Багамські
острови садити капусту, не виходить
Мекмілленові з голови і страшною
примарою носиться перед його по
лохливою уявою. І сміливість ва
шингтонської дипломатії відбиває йо
му сон. Говорити до Хрущова запе
речливо видається йому неймовірним
порушенням дипломатичної етики і
естетики. І він сідає на літака і ле
тить на Багами, або на Бермуди, або
на Флориду, або на Вашингтон і там
під милі боги благає нашого Прези
дента не дратувати Хрущова, а вчи
нити його святу волю. Ці благання
тривають три - чотири дні і ночі,
після чого обидві сторони видають
спільними силами змайстрований ко-
мунікат, де з великою радістю ознай-
мують, що все, Богу дякувати, іде ду
же добре: сонце сходить і заходить,
горобці цвірінькають, а пукасики
плюскаються. А на самому кінці ви
словлюють дуже оптимістичну думку,
що й надалі так буде.
З цього комунікату американські
газети роблять цілком слушний і
правильний висновок ,що нашому
Президентові вдалося в усіх пунктах
переконати Мекміллена, а англійські
редактори навпаки — запевняють,
що їх прем'єр переміг на всій лінії, і
що наш Президент разом із директо
ром Державного Департаменту зда
лися на безумовну капітуляцію. Це
також правда. І такою подвійною
правдою закінчується третій уступ
нашого оповідання
Відбувши романтичне побачення
на Бермудах чи десь там і подавши
про нього вищезазначений символіч
ний звіт, Вашингтон розмахується і
посилає до Москви нову серію рішу
чих нот. У цих нотах паки й паки за
являє, що ніколи не погодиться на
якусь там вершинну конференцію.
Не погодиться і кінець, хібащо Хру
щов наперед зобов'яжеться, що при
стане на все і підпише все, що йому
альянти продиктують. Але в останній
ноті відкидає і це! Натомість рішуче
і категорично вимагає засісти на вер
шинах аж за два місяці після речен-
105