всіх потруєно тою „клятою водою",
що нею висловлено побажання удачі
намірові гетьмана з 'єднатися з Мос
квою.
Гріх Богданової України, за який її
до раю не пускають, не був гріхом
тільки простолюддя, темного народу,
ані навіть самого гетьмана та його
старшини, що виконували тільки по
бажання Богданової України, виявле
не тим, що вона шлях „уповні перей
шла", а був гріхом усіх тих, що тоді
надіялися зажити з допомогою Мос
кви кращим життям, — це була фа
тальна, небезпечна ілюзія, що за неї
потім уся Україна тяжко з а п л а
т и л а . Вони не повинні були під
даватися цій ілюзії, не повинні були
йти на „ в о л і н а ш о ї о т р у т у " —
на присягу Москві. Несвідомість того,
що вони робили, і того, що з того ма
ло вийти, виявлена в словах: „А того
й не знала, що він їхав в Переяслав
Москві присягати", на думку Шевчен
ка, нікого з того не виправдує. Влас
не в тому й полягає гріх — у тій не
свідомості. Треба бути свідомим.
Друга душа — уосіблення України
часів Мазепи:
Я була ще недолітком,
Як Батурин славний
Москва вночі запалила,
Чечеля убила,
І малого і старого
В Сеймі потопила.
Я між трупами валялась
У самих палатах Мазепиних...
Коло мене і сестра і мати
Зарізані, обнявшись,
Зо мною лежали.
І насилу то, насилу
Мене одірвали
Од матері неживої.
Що вже я просила
Московського капітана,
Щоб і мене вбили!
Ні, не вбили, а пустили
Москалям на грище...
Насилу я сховалася
На тім пожарищі.
Одна тільки й осталася
В Батурині хата,
І в тій хаті поставили
Царя ночувати,
Як вертався з-під Полтави.
Я ішла з водою
Повз хатину, а він мені
Махає рукою:
Каже коня напоїти.
А я й напоїла;
Я не знала, що я тяжко,
Тяжко согрішила...
За українською символікою, як во
на виявляється в народних піснях
напувати кому коня - - значить вияв
ляти любов до нього. В очах Шевчен
ка виявити любов до ката України
страшний гріх, бо ж це — кат Бать
ківщини. Виявляти любов до нього
— значить зраджувати Батьківщину.
У цій другій душі Т. Шевченко уосо
бив ту частину України, що зрадила
гетьмана Мазепу, зрадила ту святу
(не дурно ж Шевченко назвав Бату
рин „славним"!) українську визволь
ну справу, що її тоді заступав гетьман
Мазепа. Друга душа оповідала:
А я над ярами
І степами козацькими
І досі літаю;
А за що мене карають,
Я й сама не знаю!
Мабуть, за те, що всякому
Служила, годила,
Що цареві московському
Коня напоїла...
Т. Шевченко і тут не виправдує не
свідомості, не виправдує й того, що
та друга душа діяла не з власної ІНІ
ЦІАТИВИ, а на наказ чужої влади, як
то вказує слово „звелів", бо то надто
тяжкий гріх сприяти ворогові супро
ти Батьківщини та годити „всякому"
І дійсно, наслідки того гріху, тої зра
ди, як завважив акад. Ст. Смаль-
Стоцький, були жахлив і:
1. Сестра, мати — зарізані. Сестра
— уосіблення України, що залишила
ся вірна Мазепі. Мати — уосіблення
Гетьманщини в цілості, матері обох
сестер.
2. „Що вже я просила московсько
го капітана, щоб і мене вбили. Ні,
не вбили, пустили москалям на гри
ще". Це значить: Україна, після нев
дачі Мазепи, стала грищем москалів.
Не помогли й просьби та заступниц
тва різних зрадників.
Цар поїхав в Московщину,
Мене ж поховала
Та бабуся, що осталась
На тій пожарині,
Та ще й мене привітала
В безверхій хатині,
А на завтра й вона вмерла
І зотліла в хаті...
102