на був незрівнянний виконавець „Ка
м'яного господаря", Курило.
Наведені тут сухі і невичерпні дані
не можуть дати навіть приблизного
образу того буйного життя, що кипі
ло в стилевому будинку театру на
Гетьманських Валах, в сивоглавому
городі князя Лева.
Напружена, амбітна праця режисе
рів, акторів, диригентів, оркестрантів,
балетмайстрів і балету Гальванізува
ла мешканців Львова, і вони випов-
нували театральну залю по береги,
оббивали собі від оплесків долоні, і
кожна прем'єра була загальним свя
том.
. . . Ще раз український театр, на
короткому відтинку часу, виконав те
завдання, що його виконував під
польською окупацією в Галичині чи
за царизму на східніх землях: носія
українського слова і збудника націо
нальної свідомоети.
Тільки тепер це завдання докону-
валося в сильно зміненій політичній
ситуації, в умовах німецького терору,
розстрілів, невгавних арештувань ук
раїнських націоналістів, вивозів моло
ді на примусову працю до Німеччи
ни, до концентраційних таборів.
Тепер став театр своєю магією шля
хетного, високого мистецтва цілющим
бальзамом, що гамував біль по втра
тах рідних і приятелів, по насильних,
ЦІКАВА ВСЯЧИНА
СПІВАЮЧІ ВОЗИ
В Костариці (Південна Америка)
можна зустріти так звані „співаючі
вози". Справа в тім, що вози ці спо
руджують зі спеціяльного дерева, яке
при терті видає звуки. Коли вдарити
по колесі, виготовленому з такого де
рева, воно видасть звук наче дзвінок.
Отож, коли такий віз їде, то вже за
кілька кілометрів можна почути його
спеціяльний звук. Дл я місцевих жи
телів є це особливо важливе в темні
ночі, коли легко можна збитися з до
роги.
непотішних розлуках. Він дозволяв
бодай на частинку забути трагізм ни
нішнього, непевність завтрішнього і
гнітючість
національних
розчару-
і вань . . .
>
Закінчуючи отак короткий спомин
про апогей львівського театру, в яко-
з, му деякі постави, за оцінкою чужин-
j
ців, перевищили рівень найліпших
європейських сцен, поставимо невесе
ле питання:
Невже тут, у вільному світі, зокре
ма в його метрополії, де є ще стільки
. учасників, творців, глядачів і свідків
, „чуда над Полтвою", розвіялись енту-
і зіязм і любов до театрального мис-
. тецтва до такої міри, що всяка спро
ба запалити як уже не вогнище, то
і бодай вогник театрального життя, му-
;
сить бути задмухана незацікавленіс-
( тю і холодною байдужістю?
[
Невже ми неспроможні зробити ще
[ й ще одне зусилля, щоб здвигнути,
. як не святиню, то бодай малу кап
личку українського театрального мис
тецтва, в якій можна було б віддати-
[ ся побожному хвилюванню і підне-
(
сенню духа, чи ми вже зовсім і без
. решти заступили жадобу театрально-
. го слова висотою банкового конта і
висотою життьового стандарту?
Невже для активних і пасивних
учасників „чуда над Полтвою" його
і висока траєкторія мала б повиснути
над проваллям зірваними рейками?
Невже . . . невже і багато невже . . .
ВОГНЯНІ МУРАШКИ
В південно-східних районах ЗДА
живуть так звані вогняні мурашки,
які завдають великої шкоди сільсько
му господарству. Мурашки ці живуть
в гніздах по 250-300 тисяч штук, звід
ки нападають, на людські оселі, зни
щуючи на своєму шляху все що жи
ве. Були випадки, коли великі вата
ги мурашок, напавши на село, поїда
ли свині, телят, не говорячи вже про
птицю та менші тварини. Біда люди
ні, яка б дісталася в їх хижацькі
жвачки — з неї може залишитись ли
ше купа костей.
158