Basic HTML Version
він, хоч і є найбільшою гордістю ук
раїнців, то його ідеяли належать усім
народам світу. Ці ідеали, раніше чи
пізніше, але цілком певно будуть
здійснені. їх уже протягом 70 років
здійснюють українці Канади своїм
трудом і своїми досягненнями, якими
гордиться вся Канада. їм у їхній пра
ці присвічував дух Шевченка, в од
ній з поезій якого сказано — і пре
м'єр Роблін відчитує по-українськи —
„Учітеся, брати мої, думайте, читай
те і чужого научайтесь, свого не цу
райтесь . . . " Щоб ще краще здійсню
вати ці ідеали, він, Д. Роблін, прем'єр
Манітоби, на цьому місці проголошує,
що відтепер українська мова буде, по
біч мови англійської, другою мовою
навчання не тільки в початкових, але
і в середніх школах провінції. Це про
голошення багатотисячна маса наро
ду зустрічає оваційними оплесками.
Дух Шевченка справді витає над цим
містом, цією провінцією і цією краї
ною.
„Найбільш зворушлива
історична хвилина"
Так назвав церемонію відкриття
пам'ятника
Тарасові
Шевченкові
та спів його „Заповіту" прем'єр Кана
ди Джан Діфенбейкер. Після промо
ви Д. Робліна, прем'єр Діфенбейкер
підступив до закритого прапором па
м'ятника, і море народу наче припи
нило віддих і завмерло в очікуванні
найбільш врочистої хвилини. Пре
м'єр Діфенбейкер потягнув за мотуз
ку і насамперед до стіп пам'ятника
зсунувся канадійський прапор і за
ним український. Очам тисячів пока
залася могутня і така добре відома
нам усім постать на камені з однією
рукою, спертою на коліно, і з другою
рукою на книжці. Гробову тишу про
різала оркестра першим акордом „За
повіту" і тоді із десятків тисяч грудей
понеслося могутнє „як умру, то по
ховайте . . ." Всі тисячі народу наче
самі перетворилися у непорушні
бронзові статуї, тільки сльози звору
шення, що заблистіли в очах бага
тьох, включно з прем'єром Діфенбей-
кером, та руки, що піднеслися, щоб
їх отерти, зраджували, що навколо
цієї бронзової статуї Поета стоять жи
ві особи.
„Поховайте та вставайте, кайдани
порвіте і вражою злою кров'ю волю
окропіте" — лунала і могутнішала
пісня. її, можливо, підхоплював лег
кий повів вітру і ніс далеко за моря,
над Дніпро і Дністер, там, де ще бряз
кають кайдани і де народ проливає
кров за волю. І коли пролунали ос
танні слова „І мене в сім'ї великій, в
сім'ї вольній, новій, не забудьте спо
м'янути незлим, тихим словом . . . " ,
то здавалося, що всі ті тисячі народу
або почнуть голосно ридати, або при
падуть обличчями до землі у поклоні
перед своїм генієм-велетнем. Ще ні
коли так до глибини душі не відчува
лося, що ця могутня постать, викута
тут у бронзі на мармуровому п'єдес
талі — це наш Батько, а ми його ді
ти.
Хвилювання охопило всіх, не оми
нуло і голову уряду Канади Джана
Діфенбейкера, що вислухав „Запо
віт", стоячи на струнко біля пам'ят
ника. Він і почав свою промову з
твердження, що й він прилучується
до поклону великому українському
поетові — пророкові Волі. Він порів
няв Шевченка до полум'яного шот-
ляндського виразника волі — Робер-
та Бернса і сказав: „Якщо б живий
Шевченко був тут сьогодні з нами,
він побачив би плоди своєї творчости
— волю, що нею втішаються на цій
землі люди його народу, і він поду
мав би про нарід на його рідній зем
лі, якому все ще відмовляється права
свобідного визначення своєї долі. Як
він зазнав тиранії в його днях, так і
його народові відмовляють волі, а
численні сили цього народу готові
віддати своє життя за неї. Ми добре
робимо, що вшановуємо цього Трибу
на Волі та, вшановуючи його, віддає
мо честь народові, який зродив його
і зродив любов до волі", — закінчив
свою промову прем'єр Діфенбейкер,
а нарід відповів довго невмовкаючи-
ми оплесками.
Ще короткі промови виголосили
Владики — ВПреосв. Іларіон Огієнко
і ВПреосв. Кир Максим Германюк,
що виголосив свою промову україн
ською і добірною французькою мова
ми. Потім прийшов ще Королівський
Гимн і цей „найбільш зворушливий
момент Канади" був у своїй формаль-
104