Basic HTML Version
переконливо і багатомовно прояви
лась саме на тих врочистостях. Не
диво, що на одних із нарад Головно
го Екзекутивного Комітету вирішено,
що Український Народний Союз, крім
канадійеьких членів Головного Уря
ду, головного контролера та директо
ра Канадійської Канцелярії УНС інж.
Володимира Коссара і головного рад
ного та екзекутивного секретаря Ка
надійської Канцелярії Богдана Зори-
ча, репрезентуватимуть на тих врочи
стостях новообраний головний пред-
сідник Йосип Лисогір і головний се
кретар Ярослав Падох, а „Свободу"
репрезентуватиме її редактор, автор
цього репортажу.
Погляд у минуле
Приготовляючись до виїзду до Він
ніпегу, не можна було не заглянути
в пожовклі річники „Свободи" давно
минулих років, саме з того часу, як
починалось українське поселення в
Канаді та як почала оформлюватись
Канадійська Україна. Річники „Сво
боди" з останнього десятиріччя мину
лого століття заповнені вістками на
цю тему, зокрема історичним уже ре
портажем тодішнього редактора „Сво
боди" о. Нестора Дмитрова, справж
нього „Нестора" Американської і Ка
надійської України, який в половині
1897-го року з доручення Українсько
го Народного Союзу вперше відвідав
Канаду та описав це ще того самого
року в репортажі „Канадійська Русь",
що опісля появився окремою відбит-
кою. Порівнюючи „Образки з Кана
ди" о. Дмитрова з тих часів зі станом
сьогодні, можна справді говорити про
українського генія, що потрапив —
як це ствердив і прем'єр Джан Діф-
фенбейкер у своїй промові на бенкеті,
що його влаштовано з нагоди відкрит
тя пам'ятника Т. Шевченкові -— пе
ретворити праліси і прерії в пишні са
ди, городи і фарми.
При цьому насувається думка, як
то деякі з наших громадян, відвідую
чи тепер Україну, вважають за висо
ку прикмету „об'єктивности" стверди
ти, що, мовляв, правда, нужда на Ук
раїні велика, але треба ствердити, що
українське село, як і місто зробило
за час большевицької окупації заміт-
ний „прогрес", коли мова про індуст
ріалізацію та модернізацію. Нехай би
ті „об'єктивісти" прочитали собі ре
портаж о. Нестора Дмитрова й погля
нули тепер, що потрапили українські
руки, українська трудолюбивість і ви
нахідливість вчинити на волі в Кана
ді, перетворивши дослівно власними
руками пустелю в модерну хлібороб
ську та індустріяльну країну, ставши
самі господарями, промисловцями і
високої кляси
професіоналістами.
Щойно тоді вони пізнали б і побачили
большевицький „прогрес" в правдиво
му світлі та переконалися б, що не
розвиток, але страшне назадництво
та припинення всякого розвитку при
ніс большевизм в окуповану ним Ук
раїну.
Вертаючись до репортажу о. Несто
ра Дмитрова, не від речі буде зациту-
вати бодай деякі уривки з його спо
минів, щоб пізнати той контраст між
минулим і сьогоднішнім Канадійської
України і той величезний, прямо ней
мовірний розвиток, що його вчинив
у Канаді український геній.
Дмитрів їхав до Вінніпегу поїздом
через Бофало дві доби. Ми також
їхали через Бофало і Торонто, але
літаком і кілька годин. У Вінніпегу
о. Дмитрів, в товаристві першого ук
раїнського іміґраційного урядовця в
Канаді К. Ґеника, народного вчителя
з Коломийщини, відвідав іміґраційний
дім, про який пише:
„Я застав тут кільканадцять наших
родин, головно з Борщівського пові
ту, що лише встид приносять нашій
нації. Сидять уже декотрі по кілька
місяців. В одягах краєвих, з волоссям
довгим, брудні, нужденні. Ані суди
Боже, намовити їх, щоб поперебира
лися. Кажуть, що віру свою загуб
лять. А одна жінка загрозила, що вто
питься або повіситься, як чоловік по
сміє обстригти собі волосся..."
В іншому місці о. Дмитрів згадує:
„Приходить родина з Галичини.
Чоловік, жінка і 8 дітей. По дорозі
всі гроші видали. Агенти видерли в
них останній цент. Голі, босі, брудні,
бідні, чисті жебраки заїжджають до
іміґраційного дому. Заряд дому ло
мить руки і не знає, що почати з ти
ми нещасливими людьми. Добрі люди
складаються по кілька центів і роди-
100