Basic HTML Version
містечка Гайвард, у повіті Аламеда,
доживати віку.
Перед тим чи може вже після
1873 року Гончаренко побував, зда
ється в Алясці (є його фотографія в
ескімоському кожусі, так званій „пар
ці"), був за дорадника в справах
торгівлі та взагалі умов життя на
Алясці, і на тому якийсь час добре
заробляв.
12
На початку 90-их років гурт ро
сійських революціонерів і лібералів
в Америці, де провід вели І. Гурвіч
та один із перших біографів Шевчен
ка Маслов-Стокізь (в Америці підпи
сувався — В. Жук) , почали були ви
давати двотижневий журнал „Про-
грессь", що з більш, як однорічною
перервою, виходив від 1891 до 1894
року в Ню Норку та в Шикаґо.
Довідавшись про цей журнал, Гон
чаренко послав до редакції чи не ос
таннє число своєї газети, що мала
заголовок „Свобода, простая річь, из-
даваемая Агапіемт. Гончаренко в Савгь
Франсиско, Калифорнія", Листокт.
5-ьій новьвгь изданіем Ьоня 1, 1873.
На цьому числі Гончаренко власно
ручно написав: „На памятку молод
цями, вьідавцямт. „гайдамакам!." —
„Progress", New York оть Гончарен
ко, January 1, 1892" (Примірник є в
Ню Иоркській Публічній бібліотеці.
— Я. Ч. ) .
Факт, що вже перед „Прогрессом"
в Америці виходила російська газета,
так здивував його редакторів, що во
ни передрукували ціле це число в
своєму журналі (ч. 8, 29-го січня,
1892). У березні того самого року
„Прогрессь" почав друкувати згада
ну раніш „Автобіографію" Гончарен
ка, характеристичну своїм вступом:
„Я не русскій — лише Гончаренко —
я имію свою народность и горжусь
ек>. Тьім то и страшенно була славна
козацька сила — що у наеь, панове
молодці, була душа єдина". Дальше
в автобіографії, яка через перерву у
видавництві, появилась повністю що
йно у 18-му числі „Прогресса" з
7 червня 1893 p., Гончаренко подає
12
А. Гончаренко,
дактора..."
деталі зі свого життя, головно за
час перебування в Америці.
Мабуть через „Прогрессь" Гонча
ренко зв'язався з українськими кола
ми, головно в Галичині, де редакція
„Прогрессу" була в зв'язку з Ми
хайлом Павликом і видаваним ним
півмісячником „Народ", і друкувала
оголошення про цей півмісячний. Од
не з тих оголошень було надруковане
в тому самому числі, що й Гончарен-
кова „Автобіографія", а кілька міся
ців пізніше (1 і 15 жовтня 1893 р.)
„Народ" надрукував першого листа
Гончаренка з деякими даними про
його життя. В одному з наступних
чисел (15 січня 1894 р.) була помі
щена стаття під заголовком „Країна
Козаків у Північній Америці або А-
ляска", де Гончаренко доводить, що
ескімоське плем'я алеутів — це мі
шанці тубільної людности й запо
різьких козаків, що приблукали туди
після зруйновання Січі. Поруч цієї
статті був надрукований другий лист
Гончаренка до Павлика, а в чоти
рьох наступних числах (6-9) доклад
ніша, але ще неповна українська ав
тобіографія, що її пізніше М. Павлик
видав окремою книжечкою під заго
ловком „Споминки Агапія Гончарен
ка, Українського Козака-Священика"
— Коломия, 1894. У 1923 році Біблі
отека Українського Емігранта у Льво
ві почала була перевидавати „Спо
минки" та, здається, не встигла до
кінчити.
Мабуть також із журналу „Про
грессь" довідався був про Гончарен
ка й російський журналіст Е. Н. Ма-
тросов, що тоді перебував в Америці
й дописував до російських і українсь
ких видань під псевдонімом Граф Ле-
ліва. Він відвідав Гончаренка в Сан
Франсіско й докладно записав його
оповідання про уявну запорізьку ми
нувшину на Сибіру та в Алясці, а
також про „славного козака Беняка",
що за Гончаренковими словами збун
тувався колись на засланні проти
царської влади, захопив із товариша
ми корабель і, обкружлявши Азію,
заплив на острів Мадагаскар біля Аф
рики, де загинув, обороняючи неза
лежність тубільців від французьких
колонізаторів.
77