Basic HTML Version
валась конвенція Демократичної пар
тії. Тому то й наша „місія до
ЗОЛОТИХ
Воріт" щишшила свій виїзд.
У вівторок, 14-го серпня, був погід
ний день. Ми, себто проф. Добрянсь-
кий, адв. М. Пізнак і підписаний, зу
стрілись, згідно з домовленням, на
Міжнародному летовищі в Ню Нор
ку, і точно о годині 12-ій вполудне
наш чотиримоторовий сталевий веле
тень Транссвітової Повітряної Лінії
(TWA) почав свою безперервну по
вітряну подорож є найбільшої метро
полії над Атлантиком до найбільшої
метрополії над Пацифіком.
Перегони з сонцем
Нас було в літаку 82 особи всякої
раси, віку, стану і, напевно, заін-
тересувань. Ціла процедура зльоту
літака могла б бути доброю темою
для психолога, дарма що літак та
подорожування ним належать у цій
країні вже майже до такої буденної
справи, як їзда автомобілем. Усе ж
таки цікаво спостерігати обличчя по
дорожніх в літаку після того, як мо
тори починають сильніше гудіти, а
над входом до кабіни пілотів появить
ся світляна інструкція — прикріплю
вати себе пасами до вигідних фоте
лів. Одні ставляться до цієї інструкції
цілком байдуже, інші виконують її за
попадливо, ще інші роблять на собі
знак хреста, можливо, з думкою про
тих, все ж таки нечисельних, що ле
тіли, але ніколи не долетіли до місця
призначення. А втім, на спостере
ження і часу багато немає, бо ви
ще й не оглянулись, коли земля вже
починає втікати з^під літака, а все
на ній обертається на ваших очах у
мініятюрні дитячі забавки.
Ми летимо в тому самому напрямі,
куди мандрує сонце, — в напрямі
протилежному до того, в якому кру
титься наша „база" — земля. Між
Ню Иорком і Сан Франсіско — три
години рівниці, себто, коли ми ви
літали з Ню Норку о 12-ій годині
вполудне, то в Сан Франсіско була
ще тільки 9-та година ранку. З хви
линою, як наш літак піднісся вгору
і взяв напрям на захід, ми дослівно
почала перегони зі сонцем.
Людина — пан простору
Ми летіли на висоті 21,000 стіп, в
хмарах, під хмарами і понад хмара
ми, відчуваючи й усвідомлюючи собі,
що ми — пани простору. Сидячи в
літаку, що підноситься високо над
землею, людина зовсім не відчуває
того, що часто відчувається на чер-
даку корабля на повному морі. Див
лячись на величезні хвилі, що ко
лишуть велетнем-кораблем, як малою
лушпинкою, споглядаючи на безкраї
водні простори, людина на морі справ
ді відчуває велич стихії і своє без
силля проти неї. Такого відчуття не
має в літаку. Сидите собі спокійно
і почуваєтесь справжнім паном заво
йованого технікою простору.
Спостерігачеві з літака простягаю
ться перед очима своєрідні краєвиди.
Це — хмари. Яких тільки видів вони
не прибирають, якими тільки барва
ми не міняться! Є багато описів подо
рожі літаком, є багато образів хмар,
мальованих із землі, але я не зустрі
чав образу хмар, намальованих з
„другого боку", себто згори, з неба.
Частіше споглядаючи на такий образ,
людина, можливо, відчувала б і усві-
домляла б свою більшу зближеність
до Творця.
Часом видно і чудові краєвиди на
землі. Під час всієї подорожі нам три
рази звертали увагу на них спеціяль-
ними проголошеннями. Це було тоді,
як ми перелітали через Шикаґо і Мі-
шіґенське озеро, опісля понад Солт
Лейк Ситі — місто солоного озера в
Айові, і, вкінці, понад гори Сієрра,
вже недалеко Сан Франсіско, цілі на
шої подорожі.
У Сан Франсіско
Сонця ми не перегнали і не наздо
гнали, але все ж таки, за десять го
дин лету, ми в цих перегонах „заро
били" три години. Бо коли наш літак
приземлився на чи не найкращому в
світі летовищі в Сан Франсіско, і ко
ли на наших нюйоркських годинниках
була година 10.10 вечора, то на чис
ленних годинниках санфрансіського
аеродрому показувало точно 7.10 ве
чора. В Ню Норку вже світили міль
йони лямп, а в Сан Франсіско ще сія-
58