Basic HTML Version
З цівї ж статті і того ж числа жур
налу „Київ" довідуємося (на ст. 20)
й про трагічний кінець бандуриста
Костя Місевича, що прославив коб
зою своє ймення головно в Галичи
ні та на Волині. Сам, а більше зі сво
їм учнем — кобзарем Дмитром Гон-
тою, він об'їздив чимало території на
шої Рідної Землі, захоплюючи лю
дей своїм мистецтвом та гарячим
українським патріотизмом.
„У 1946 p., — пише Дмитро Гонта
— зустрівся я з своїм знайомим,
полк. О., бувшим мірничим з Кре
м'яная, який був нач. штабу УПА
Крем'янецької округи. Він знав дуже
добре Місевича і часто з ним зустрі
чався. Від нього я довідався, що Мі-
севич дуже часто з'являвся з банду
рою до „хлопців з лісу". В кінці 1943
p., під час його чергових відвідин, на
скочило Гестапо, вив'язався великий
бій, але партизани мусіли відійти пе
ред переважаючими силами ворога.
В тім бою Місевич був ранений і,
щоб не дістатися живим у руки во
рога, підтяв собі бритвою горло.
„Коли мені розповідали про це полк.
О. і його пані, яка була в УПА мед
сестрою, пригадалося мені, що коли
останній раз Місевичі були в нас у
Львові, то при якійсь нагоді він ска
зав, що ніколи не розстається з брит
вою. Я дивувався, чому, і він пояснив
мені, що коли б йому трапилося по
пасти в руки ворога, то живого його
ніколи не будуть мати. І так стало
ся".
Року 1942 цілу Капелю Бандурис
тів ім. Тараса Шевченка німецьке
ґестапо кинуло до концентраційного
табору в Гамбурзі. Внаслідок висна
ження кобзар Я. Протопопов помер.
Про це згадувалось у звіті Капелі,
що під назвою „Праця Капелі Бан
дуристів" друкувався в „Америці"
(за 1 жовтня, 1951 року), за підписа
ми Голови Управи П. Гончаренка,
Мистецького Керівника В. Божика та
Секретаря Й. Панасенка. Також бу
ла згадка про притримання німцями
Капелі та смерть кобзаря Протопо-
пова, що помер на вигнанні внаслі
док виснаження в німецькому кон
центраційному таборі, в „Нашій Дер
жаві" за 19 листопада, 1953.
Так нищилось кобзарство й німця
ми. Як вияв однієї з найбільш харак
терних прикмет України та її козаць
кої духовости, воно перешкоджало
плянам нацистичної Німеччини —
зробити нашу Рідну Землю тереном
німецької експансії на Схід, а україн
ський народ, якому кобза та співані
під неї історичні пісні та думи не да
вали б забувати за його гетьмансько-
козацьку славу — повернути у свого
безбатченка-раба.
В цім переслідуванні і нацистичні
німці і большевицькі москвини знай
шли спільну мову. Різниця хіба в то
му, що німці не мали часу повністю
виявити свого відношення до кобзи
та кобзарів. Щождо москвинів, то
вони вже десятками років застосову
ють найрізніші методи для знищення
свідків та носіїв духовости нашої
предківщини з велико - княжих та
гетьмансько-козацьких часів, що на
гадують нашому народові про його
краще минуле.
Сказав колись наш великий філо
соф Григорій Сковорода, що „мате
рія нічтоже, а дух животворить". І
в Кобзарстві чи не найбільш яскраво
знаходить ця істина своє підтвер
дження. Бо дух нашої рідної минув
шини, скажемо висловом Сковороди,
справді, й далі животворить навіть і
під неймовірно жахливим московсь
ким переслідуванням кобзи-бандури
та її носіїв — кобзарів-бандуристів.
Бо ні тюрмами, ні засланням, ні
катуванням, ні навіть розстрілами ду
ха нації не знищити! В цьому вже
давно переконалась і Москва. Тому
вона пробує загнуздати його собі на
службу. Паралельно з підробленням
справжньої історії України, — на
жаль, часом грішать цим і самі укра
їнці. — Москва спотворює прослав
леного в козацьких думах й най
більш оспіваного кобзарями найвиз
начнішого репрезентанта нашої рід
ної Гетьмансько-Козацької Доби—ко
зацького монарха Великого Богдана,
а разом з переслідуванням кобзарів і
самий кобзарський історичний мате
ріал намагається спотворювати со-
вєтським змістом.
Вже самі ці жалюгідні заходи свід
чать про живучість духа нашої ста
рої Козачої Нації, якого ні знищити,
Щ