Минулої п’ятниці‚ 12 лютого‚ відбулася перша в церковній історії зустріч Папи Римського і Патріярха Російської Православної Церкви. Московська преса оцінює цю подію як свідчення „глибшого порозуміння між Церквами-сестрами“ і відновлення взаємного довір’я між ними. Такої ж думки і Ватикан. Під час традиційної недільної Служби Божої в соборі св. Петра 7 липня Папа Франціск‚ просячи вірних молитися за успіх його візити до Мехіко‚ повідомив: „Я також зустрінуся в Гавані з моїм дорогим братом Кирилом“. Тобто – з братом у Христі. Так воно й повинно бути. Єдність християнства сьогодні‚ в часи політичної‚ економічної‚ моральної нестабільности‚ може істотним чином оздоровити людський світ‚ вирятувати його з вогненного кола проблем.
Тільки от чи на це оздоровлення справді орієнтує себе московське православ’я? Скільки десятиліть воно лютувало на Ватикан за солідарність з Українською Греко-Католицькою Церквою‚ вигадувало нісенітниці про загарбання православних храмів‚ а тепер раптом заспівало про братерство-сестрицтво. Чи нема тут відомого політичного підтексту? Російська Православна Церква завжди була лише одним з департаментів держави‚ а сьогодні‚ коли ця держава опинилася‚ з вини кремлівських нелюдів‚ в міжнародній ізоляції‚ патріярхія особливо надається для політичних замовлень. Бо як може Патріярх Кирило грати ролю провідника незалежної Церкви – після того‚ як з Папою Франціском зустрічався‚ запобігаючи братньо-християнської ласки‚ навіть Президент Володимир Путін? Лукаво вдаючись до авторитету Святого Престолу‚ кривавий аґресор пробує обілити себе.
Але як ця дуже вигідна Кремлеві зустріч може позначитися на репутації Папи Франціска? Як тепер українці зіставлятимуть ці незіставні речі – нібито давнє і щире проукраїнство Папи і його нинішній спільний з Кирилом підпис під деклярацією‚ в якій воєнну аґресію Росії проти України названо внутрішнім українським конфліктом? „Текст цей викликав глибоке розчарування серед вірних нашої Церкви і серед усіх небайдужих громадян України… Коли Москва і Ватикан організовують зустрічі‚ нам годі очікувати від цього чогось доброго“‚ – тверезо прокоментував гаванську деклярацію Патріярх УГКЦ Святослав.
А відомий релігійний філософ і священик Української Автокефальної Православної Церкви Яків Кротов зауважує: „Погодившись на зустріч, Папа допомагає аґресивній диктатурі виглядати нормальною країною. Це обійми за чужий рахунок. Обіймається Папа, а гинуть від російської зброї українці і сирійці. Чому Папа погодився на зустріч? Тому що внутрішньо він скоріше ближче до диктатур, ніж до вільного світу… Не треба забувати і про платних і кремлівських аґентів у Ватикані, вони нікуди не поділися…“.
Все ж‚ мабуть‚ не варто переоцінювати значення цєї зустрічі. Відбулася вона не в Москві‚ не в Римі‚ не в урочистій атмосфері Храму Божого‚ не у спільній молитві‚ а на летовищі ім. Хосе Марті в Гавані‚ кубинській столиці‚ власне – в умовах подорожі‚ поспіху. І на велике прохання Кирила. Очевидно‚ є тут ще один аспект московських розрахунків. У цьому році на Кіпрі має відбутися перший за ціле тисячоліття Собор Вселенського православ’я‚ а на ньому‚ швидше за все‚ зіштовхнуться інтереси Константинополя і Москви‚ двох центрів православ’я. Тому для Патріярха Кирила дуже важливо здобути прихильність Папи Франціска‚ з позицією і авторитетом якого рахуються керівники усіх Православих Церков.