Критика – в її загальносуспільному розумінні – це той універсальний інструмент‚ яким усі користуются і якого ніхто не любить. Грецьке слово „kritike“ означає – мистецтво судження. Предметом судження‚ тобто аналізи‚ може бути буквально все‚ що нас оточує. На жаль‚ на світі ще нема досконалої державної системи‚ вільної від суперечностей і труднощів розвитку‚ тому критика‚ критична аналіза – це один з дієвих важелів впливу спільноти‚ зокрема середовища професійних експертів‚ засобів масової інформації на державні інституції і їхніх керівників.
Самозрозуміло‚ коли судження пов’язане з оцінкою‚ з виявленням різних недоліків‚ тоді критика набуває значення осуду‚ а це річ дуже відповідальна‚ особливо якщо осуд не досить обґрунтований або висловлений в некультурній‚ некоректній формі.
І хоч жартують‚ що „конструктивна критика – це коли я критикую вас‚ а деструктивна – коли ви критикуєте мене“‚ конструктив і деструктив у виявленні різних суспільних недоліків легко розрізнити. Це видно з того‚ що саме насправді є ціллю критики – покарання людини‚ чи виправлення її поведінки для її ж користи і користи її організації чи установи? Правильно – критикувати не особу‚ а її діяльність‚ її осудливі вчинки. Але робити це слід так‚ щоб людина під тягарем критики не впала‚ а навпаки – не втратила віри в свої сили і здібності. Критика легше засвоєються‚ коли містить в собі раціональні поради‚ пропозиції‚ котрі можна практично застосувати. Ще колись Артур Шопенґавер зауважував‚ що найефективніший спосіб розкритикувати чужу працю – це виконати її самому набагато краще.
Ще одне важливе розрізнення – сам характер критики‚ тобто наше особисте ставлення до предмету осуду: критикуємо ми його‚ як щось своє‚ небайдуже нам‚ дороге‚ дорогоцінне‚ чи чуже‚ вороже. Коли любиш своє‚ рідне‚ українське‚ тоді й на гостру критику недоліків маєш моральне право. Це ми до того в’яжемо‚ щоб нашим читачам не здавалася загострою наша критика на адресу влади в Україні. Критикуємо з болем у серці‚ критикуємо‚ бо до глибини душі переймаємося Україною і її долею.
Дехто з психологів бачить різницю між нами і росіянами в тому‚ що в Росії традиційно панує культ влади‚ а в Україні – культ опозиції. Мовляв‚ хто б не був при кермі в Києві – натрапляє лише на критику. Насправді різниця в тому‚ що російський культ влади – це ознака внутрішнього рабства‚ лакейства. Українці ж – народ свободолюбний‚ психологічно незалежний‚ тому ніколи не погоджувався і не погодиться‚ щоб влада була над ним‚ а не з ним.