Газета Онуфріївської районної ради „Придніпров’я“ на початку лютого повідомила, що в селі Успенка завершилось громадське обговорення щодо присвоєння Успенській школі імени „видатного вченого-мовознавця, директора Інституту мовознавства ім. Олександра Потебні, уродженця Успенки Івана Білодіда“. Родина І. Білодіда дала згоду назвати навчальний заклад його іменем.
Можливо, у декого в Успенці ім’я академіка часів СРСР і асоціюється з освітою, адже у селі з плином часу не залишилось людей, які можуть пам’ятати початок його політичної кар’єри. Люди відійшли в інші світи, але залишились архівні документи.
Я ознайомилась з ними, готуючи книгу „Розстріляна Просвіта“. 7 березня 1928 року комсомолець І. Білодід, уродженець села Успенки, мешканець на той час села Куцеволівки, свідчив у ДПУ (це попередник КҐБ) на своїх односельців Степана Ричка та Григорія Шашла про те, що вони, у минулому активні просвітяни, прихильники Української Автокефальної Православної Церкви, організували в селі товариство „Молоде братство“, гуртували навколо себе куркульську та шовіністично налаштовану молодь, намагалися перешкодити виборам, щоб у сільську раду не обрали комсомольців. Цей факт записаний у книзі „Реабілітовані історією. Кіровоградська область“, том 4, стор. 436.
С. Ричко відбував покарання у Марійській АРСР разом леґендарним патріотом, кілька разів репресованим, але нескореним Степаном Кожум’якою з Новомиргорода. С. Кожум’яка був родом з Куцеволівки, вчився на курсах волосних писарів, встиг потрапити у царську армію. Повернувшись у рідне село, організував у селі „Просвіту“, при якій діяв народний дім, хор, яким сам і керував, сприяв організації „Вільного козацтва“.
С. Ричко мав у селі однодумця і друга, трохи молодшого за себе – Г. Шашла. З ним пізніше, коли заборонили „Просвіту“, організували в селі громаду автокефальної церкви, церковний хор, який виконував релігійні і українські пісні. Вони знали, що багато чого залежить від того, якою ростиме молодь, тож згуртували її у Куцеволівці у „Молоде братство“, перед членами якого ставили завдання вивчати історію України.
У березні 1928 року рахівника Куцеволівської кооперації С. Ричка було арештовано. Серед стандартних звинувачень у контрреволюційній аґітації значилась і пропаґанда українського шовіністичного характеру. А ще – відволікання молоді від комсомолу.
На три роки С. Ричка вислали до Марійської АРСР. Разом з ним перебував і Г. Шашло. Після звільнення жив у Дніпропетровську, працював бухгальтером на залізниці. Покарання не зламало українського світогляду С. Ричка, бо вже у 1936 році НКВД констатувала, що він поширював провокаційні чутки про вигаданий голод, доводив, що українська культура зазнає гніту, співав націоналістичні (зрозуміло, українські) пісні. За це ще двічі він був засуджений – у 1936 і 1937 роках. Подальша його доля невідома, але можна точно сказати, що С. Ричко до реабілітації у 1993 році не дожив.
Зате прекрасно себе почував І. Білодід. Відразу після потрібних владі свідчень вступив до Харківського університету на літературно-лінґвістичний факультет, викладав у вищих навчальних закладах, вступив у партію, після війни захистив дисертації і у кінці 1950-их років очолив Міністерство освіти й упроваджував факультативне вивчення української мови в школах України, а фактично витіснення її із вітчизняного шкільництва.
Коли І. Білодід очолив на початку 1960-их років Інститут мовознавства, то за 20 років свого директорування активно насаджував ідею двомовности, зробивши її однією з головних наукових тем мовознавчих інституцій країни. Уродженець центральної України, квітучого Подніпров’я, основи української літературної мови, значну частину свого життя доводив її другорядність і непотрібність, виступав проти вживання української лексики, намагався всіляко нівелювати особливості рідної мови. Життя показало, що у нас є не лише мова, а й воля до свободи, гідности, цивілізованого життя. І ми б його давно вже мали, якби російсько-радянські окупанти не розплодили безліч білодідів. До речі, син академіка Олександер Білодід – автор післямови у відомій книзі Олеся Бузини „Вурдалак Тарас Шевченко“.
Тож, землякам з Успенки, перш ніж щось називати цим ім’ям, варто по-справжньому оцінити таки „вагомий“ внесок І. Білодіда.
Кіровоградська область