Цього року, як і в попередні роки, вшанування пам’яті Тараса Шевченка проходило зазвичай традиційно: влада, окремо від народу, під посиленою охороною поклала квіти до пам’ятника в парку Шевченка, вручила в черговий раз (добре, що достойним особам) Шевченківську премію, опозиційні до нинішньої влади старі та нові політичні сили провели біля пам’ятника ритуальні віча протесту проти діяльности-бездіяльности вищезгаданої влади в зовнішній та внутрішній політиці, а все завершилося художньо-концертною діяльністю в різних місцях.
Очевидно, до наступного 9 березня. А жаль… Адже у центральної влади та столичної влади є прекрасна нагода більш значимо вшанувати Т. Шевченка без особливих бюджетних витрат за рахунок невеликих топонімічних змін у столиці. Мова піде про завершення процесу декомунізації та деколонізації топоніміки Києва, особливо з огляду на вищеозначену триваючу „гібридну“ війну з Російською неоімперією. Столиця України (як, до речі, і більшість інших населених пунктів України) досі переповнена „рускім міром“.
25 років тому Україна вийшла зі складу російської імперії, але імперія не вийшла з України і її столиці. Вона залишила тут свою мову, свою російську „православну“ церкву з аґресивною п’ятою колоною „руского міра“, російськомовні школи та колоніяльну топоніміку. Близько 100 столичних вулиць і провулків названі іменами російських річок, гір і міст. З російського Ростова мало не щодня прибувають в Україну танки і ворожа солдатня, щоб убивати наших найкращих синів. А ми ввічливо пошановуємо російський Ростов вулицею Ростовською у столиці України.
Чи не пора вже Київській раді прийняти радикальну комплексну постанову про мовну і топонімічну деокупацію Києва? В даному випадку мова піде про „іменні“ назви столичного метро. Їх у Києві – дві: станція Тараса Шевченка аж на Подолі і станція „Площа Льва Толстого“ в самому центрі столиці. До речі, у московському метро станції метро на честь Льва Толстого немає. За всієї поваги до російського письменника, який ні до України, її історії і культури, ні до Києва не мав жодного стосунку і ніколи в Києві не бував, така надмірна увага до його особи не личить незалежній державі, і може свідчити лише про продовження політики „меншовартости“ українства перед „величчю“ колишньої імперії та її „духовними скрєпами“.
Про комплекс постколоніяльної „малоросійської меншовартости“ свідчить і наявність в центрі української столиці з назвою Національного (з якого дива?) Театру російської драми ім. Лесі Українки навіть в ході триваючої війни з Російською Федерацією.
Та повернемось до Т. Шевченка. Станція метро „Площа Льва Толстого“ знаходиться якраз у місці, де все наколо пов’язане саме з іменем пророка України. Це і Київський національний університет ім. Т. Шевченка, це і парк Т. Шевченка з величним пам’ятником йому, це і Національний музей Т. Шевченка на бульварі Шевченка, це і Театр опери та балету ім. Т. Шевченка. Тому логічним буде рішення Міністерства культури України спільно з Інститутом національної пам’яті та Київської ради про перейменування станції метро „Площа Льва Толстого“ на станцію Тараса Шевченка, а однойменну станцію на Подолі варто перейменувати за назвою місцевості, де вона розташована. З відповідним перенесенням скульптурної композиції, присвяченої Т. Шевченкові, зі старої станції на нову. Цей крок центральної та столичної влади стане реальним пошануванням Т. Шевченка та поверненням історичної справедливости до геніяльного сина України.
Варто змінити радянські назви станцій метро „Дружби народів“ на функціональну назву „Ботанічний сад“, що знаходиться неподалік, а назву „Героїв Дніпра“ на „Вишгородську“ (аналогічно назвам станцій „Бориспільська“, „Васильківська“, „Чернігівська“, „Житомирська“. А щодо назв майбутніх станцій Сирецько-Печерської, Подільсько-Вигурівської та Лівобережної ліній, то не варто давати їм запляновані в генеральному пляні розвитку Київського метрополітену назви „Герцена“, „Бульвар Перова“, „Площа Перемоги“, „Вулиця Цвєтаєвої“, „Вулиця Сабурова“, „Вулиця Драйзера“, „Проспект Ватутіна“ і т. п.
Взагалі потрібно відмовитись від іменних назв станцій, крім станції Тараса Шевченка, даючи новим станціям назви історичної місцевості (наприклад, „Святошино“), або функціональні – „Палац спорту“ і т. п.
Київ