Від перемоги Революції Гідности українське суспільство намагається радикально перебудувати економіку, управління, судочинство, охорону здоров’я, освіту і культурну площину. Реформи проводяться з активною участю громадянського суспільства самої України і західної діяспори, а також істотної підтримки з-за кордону.
За останні два роки було прийнято низку важливих законів про люстрацію, боротьбу з корупцією, державні закупівлі, фінансування партій, реорганізацію державного управління, перебудову вищої освіти, формування нової поліції, створення громадського телерадіомовлення. Засновуються чотири нові служби, які займатимуться виключно боротьбою з корупцією в різних сферах.
Проте реформаційний процес в Україні досі не досяг суттєвого проґресу. Основними причинами повільного проведення реформ є маштабність і складні обставини цього процесу. Україна стикається з необхідністю реформування майже усієї державної системи. Реформи гальмує Росія, яка провадить війну з метою запобігання успіхові европейської модернізації сусідньої держави. Гальмує також глибока економічна криза в Україні.
Не скрізь і не завжди на Заході це розуміють, адже донедавна Україна була для Заходу „білою плямою“ на мапі світу. З цієї причини залишається прихованою історична незвичайність важливих аспектів одночасних процесів, а саме радикальність, якщо не революційність громадських перетворень, згубність війни Москви проти Києва, глибина соціяльно-економічної кризи в Україні. Коли б не війна, Україна здійснювала б своє реформування набагато успішніше. Відповідно, іншою була б і загальна економічна ситуація. Західні коментатори мають надто нереалістичні очікування щодо можливостей нових політиків і партій. Терпіння міжнародної спільноти щодо повільного процесу реформ в Україні поступово вичерпується.
Тільки досконале розуміння особливостей розвитку української держави після 1991 року, а також усієї постімперської і постколоніяльної спадщини дозволяє оцінити, наскільки великими є сучасні українські виклики і яке значення реформи в Україні мають в міжнародному маштабі.
Після розпаду СРСР Україна вийшла на якісно новий рівень демократизації. Це становить загрозу для Росії та всіх авторитарних режимів на пострадянському просторі. Неминучий занепад цих режимів призведе до нестабільности, маштаби якої можуть значно перевершити ту конфліктність, яка проявилася в Україні. Безпека і стабільність, які сподіваються отримати стратеги Евросоюзу від своєї політики сусідства, будуть ґарантовані лише в тому разі, якщо ця політика зможе піднестися над існуючим становищем.
Ефективні реформатори в українській владі досі в меншості. Їм протистоять впливові групи (олігархи, продажні політики, корумповані чиновники), які використовують надзвичайний стан війни на Донбасі у власних цілях. Це небезпечні противники перетворень.
Новим реформаторам не вистачає бажання робити подальші кроки з реформування, бо вони тим самим ризикують втратити нещодавно придбаний доступ до привілеїв, влади і статусу, а в деяких випадках і до каналів збагачення. Тільки у разі спільних і ретельно скоординованих дій реформаторів і Заходу можна протистояти противникам реформ, і ґарантувати стійкі перетворення.
Підтримка і допомога Заходу, яка вже обчислюється мільярдами долярів, може виявитися безрезультатною без розуміння усіх труднощів, які усе ще переживає пострадянська Україна.