6 липня незалежний російський інтернет-канал „Ґрані“ оприлюднив виступ на конференції „Україна-Росія: визволитися від мітів“ в паризькому Домі Европи („Грані“ були інформаційним партнером конференції) відомої письменниці‚ історика Галини Акерман про уявний антисемітизм українців. Авторський переклад з французької мови. Переклад з російської мови: „Свобода“.
Галини Акерман
Звинувачення у антисемітизмі переслідує українців уже багато десятиліть. Часто воно походить від єврейських організацій, які наслідують старі стереотипи. Навить такий видний інтелектуал, як Бернар-Анрі Леві, який гаряче підтримав Евромайдан і сприяв встановленню добрих взаємин між Франсуа Оландом і Петром Порошенком ще до обрання Порошенка президентом, не устояв перед тиском єврейських організацій. В своїй останній книзі „Дух юдаїзму“ Леві змушений випрадовуватися за своє захоплення Майданом: він пояснює, що поїхав в Україну для того, щоб закликати українців покаятися за свій антисемітизм і участь у знищенні євреїв під час німецької окупації.
Ніхто не заперечує того, що на території сучасної України відбувалися страшні погроми в часи Російської імперії і громадянської війни. Ніхто не заперечує й того, що українці, особливо в західній Україні, співпрацювали з німецькими окупантами і в тому числі брали участь у масових розстрілах євреїв. Але антисемітизм був офіційною політикою царського уряду, а колаборантів було достатньо по усій Европі.
Пригадаємо деякі факти з історії Другої світової війни. У виданому посмертно щоденнику 15-річного Іцхока Рудашевського, який провів останні два роки свого життя у Вильнюському гетто, оповідається про участь литовців у знищенні євреїв. Іцхок описує також прибуття в гетто білоруського єврея, який чудом втік з Мінського гетто. За його словами, і білоруси доклали рук до знищення своїх євреїв. Ми знаємо, що Польща була антисемітською країною перед німецькою окупацією і пізніше. Не можна не згадати вішистську Францію, де діяли антисемітські закони і де депортацію євреїв в табори смерти проводили французькі поліцейські. Були дивізії і леґіони СС, зформовані на добровільній основі норвежцями і бельгійцями, хорватами і албанцями, азербайджанцями і грузинами, вірменами і белорусами і т. д. Не варто забувати, що декілька есесівських військових з’єднань складалися з етнічних росіян: добровольчеський полк „Варяг“, 29-та і 30-та гренадерські дивізії (1-ша і 2-га російські дивізії СС) та ін. Чому ж російська преса, а також деякі кола на Заході продовжують „тикати пальцем“ лише в дивізію СС „Галичина“?
Коріння цих звинувачень слід шукати у повоєнній обстановці в СРСР. Як відомо, опір радянській окупації на Західній Україні був жорстоким. УПА діяла офіційно від весни 1943-го по вересень 1949 року, але окремі її групи продовжували партизанську війну до 1956 року. Дії УПА і ОУН призвели до загибели тисяч радянських військових і партійних працівників. Цього радянська влада вибачити українцям не могла – усі, хто боровся проти неї‚ були визначені ворогами і фашистами. І у повоєнний період Москва вела широку антиукраїнську пропаґанду на Заході, використовуючи факти участі українців у знищенні євреїв для очорнения усього українського народу. Звісно, марно шукати в тодішній радянській пресі (та й у сьогоднішній російській) згадки про те, що 2,515 українців отримали в Ізраїлі звання праведників народів світу за їхню участь в рятуванні євреїв.
Сьогодні, коли архіви в Україні доступні для істориків, настав час для об’єктивної оцінки діяльности ОУН і УПА. Треба переглянути діяльність таких людей, як Степан Бандера чи Роман Шухевич, таких військових частин, як батальйон „Нахтігаль“ та ін. Проте, незалежно від висновків щодо винуватости тих чи інших осіб у злочинах проти євреїв, треба підкреслити наступне: навіть якщо частина звинувачень справедлива, антисемітська політика і геноцид українського єврейства не були політикою української держави (її у час окупації взагалі не було), а діями груп чи окремих осіб, які співпрацювали з нацистами.
У той час, коли УПА боролася з радянським режимом, сам СРСР провадив антисемітську політику. Вона почалась ще в 1939 році, коли Сталін намагався догодити своєму союзникові Гітлерові, знімаючи євреїв з керівних посад. Вершиною антисемітизму було вбивство великого єврейського актора Михоелса за наказом Сталіна в 1948 році. Після знищення цього неформального провідника радянського єврейства, який користувався авторитетом і в США, почалась кампанія звинувачення євреїв в „космополітизмі“, яка супроводжувалася масовими виключеннями з партії, звільненнями з престижних посад, забороною ідішистськой культури (другий фатальний удар по цій культурі після того, як значна частина европейських євреїв була знищена нацистами). За вигаданими звинуваченнями були розстріляні майже все члени Єврейського антифашистського комітету, готувався процес єврейських „лікарів-убивць“, і тільки смерть Сталіна в березні 1953 року врятувала євреїв від можливої масової депортації.
Антисемітська політика тривала до розпаду СРСР. При прийомі до вищих шкіл і на роботу, в партію і для виїзду за кордон треба було заповнювати анкети, де був пункт „національність“, причому вимагалося вказати етнічне походження обох батьків. В деяких анкетах вимагалось вказувати національність також бабусь та дідусів, і присутність єврейської крови була нездоланною перепоною для вступу в інститути, для кар’єри у війську, в дипломатії та ін. Жорстока антисіоністська пропаґанда служила стимулом для разпалювання народного антисемітизму, який процвітав в Російській імперії.
Ледве припинився радянський антисемітизм, єврейське життя в Україні розквітло. В Україні тепер налічується до 250 тис. євреїв, які мають усі права і відіграють поважну ролю в політичному житті. Достатньо нагадати про єврейське похождення нинішнього прем’єра Володимира Гройсмана, багатьох інших.
Євреї беруть активну участь в економічному, науковому, культурному житті України і мають повну свободі віросповідання. Варто відзначити такі установи, як Judaica Center в Києво-Могилянській академії і Український центр дослідження Голокосту „Ткума“ в Дніпрі, де також діє один з найбільших у світі єврейських центрів „Менора“.
Україна стала центром паломництва хасидів з усього світу. Це було б неможливо, якби в Україні процвітали антисемітські настрої. Звинувачення українців в антисемітизмі невтомно провадять російські засоби масової інформації, як частину кампанії з дискредитації України, яка обрала европейський шлях развитку. На жаль, єврейські олігархи в Україні виявилися не кращими від інших. І це не дивно, бо йдеться про людей, які набули свої капітали сумнівним або кримінальним шляхом. Лихо в тому, що саме вони контролюють усі єврейські організації України.
Не можна стверджувати, що в Україні геть відсутні прояви побутового антисемітизму, від цієї отрути не має засобу жодна европейська країна. Прикметно, що путінський режим, який пристрасно захищає українських євреїв від уявної загрози, проходить повз те, що твориться на сайтах російських націоналістів, православних фундаменталістів і прихильників „Back in the USSR“.
Підведемо пісумки. Немає сенсу звинувачувати сучасних українців в антисемітизмі. Коли ж йдеться про Другу світову війну, то необхідно провести авторитетну конференцію експертів, щоб зняти з українського народу в цілому звинувачення у співпраці з нацистами, в той час як мільйони українців служили в Червоній армії і тисячі українців рятували євреїв. Водночас треба проаналізувати архівні матеріяли і свідчення, щоб установити й засудити всі факти переслідувань євреїв, до яких причетні українці. Така подвійна робота сприятиме зміні громадської думки у світі і зміцненню позитивного образу України.