Літературний образ циганки Ази з’явився в світ у далекому 1854 році й понині на відстані півтора століття не втрачає своєї привабливости. Повістю про циганку Азу зачитуються, фільмом про неї переймаються, постановками в театрах повсякчас поповнюється репертуар. Загалом „Циганка Аза“ була, є і буде безпрограшною з точки зору читацької та глядацької любови.
Утім, мало хто знає, що цей образ – не видуманий автором, а вихоплений із реального життя‚ що родичі Ази мешкали на рівненському Поліссі у селі Городець‚ що після довгого забуття і заборони вперше в Україні на театральну сцену „Циганку Азу“ вивели в Луцьку рівно 60 років тому. А після 1987 року вона стала улюбленицею мільйонів‚ коли на екрани вийшов однойменний фільм режисера Георгія Кохана за п’єсою-драмою Михайла Старицького.
Відомий український драматург в умовах гострого репертуарного голоду не тільки створював власні ориґінальні п’єси, а й пристосовував для потреб національної сцени твори інших письменників. Як-от в даному разі повість „Хата за селом“ Юзефа Іґнація Крашевського, де, власне, вперше й постає сюжет про циганку, її коханого і її суперницю‚ про споконвічну боротьбу вірности та зради на тлі нерозділеного кохання.
Ю. Крашевський у Городець приїхав на запрошення свого друга Антонія Урбановського, власника чи не найбільшої на той час бібліотеки на Волині. Тут він познайомився з майбутньою своєю дружиною, повінчався з нею у сільській каплиці. Тут народилися його сини Ян і Франциск. Тут, зрештою, назбирав цілу низку прототипів для своєї „Хати за селом“.
Що ж стосується сюжету, то його Ю. Крашевський написав на реальній любові приїжджого з табором цигана до місцевої селянки-українки. Внаслідок цього від них відреклися і родини, і громади. Більше того, прокляли їх. З щасливим життям у закоханих не склалося. Драматизму у їхні стосунки додає інша чорнява темпераментна красуня, закохана у цигана.
У Городці залишилися нащадки прототипів ще однієї повісті Крашевського, – зазначає директор тутешньої школи, краєзнавець Ганна Сернюк, – ця повість була і залишається популярною в народі. Її назва – „Уляна“. У ній теж перипетії любові. Цього разу була любов молодого панича Тадеуша Мрозачинського до простої, бідної дівчини Уляни.
І в Ази, і в Уляни лишилися спадкоємці, які живуть та здравствують понині. Коли „Хата за селом“ вийшла у друкований світ, у Городці до прототипів твору почали ставитися як до справжніх героїв. Таке ставлення проявлялося і до їхніх спадкоємців. Зокрема, до Галини Нестерчук, праправнучки жінки, з якої, за однією з версій, й було змальовано образ головної героїні повісти. Вона як вчителька у довоєнний час навчала учнів на поліських теренах, затим виїхала із села на схід України. І зачасти її представляли як праправнучку циганки Ази, що їй, між іншим, дуже подобалося.
Уперше циганка Аза на українську театральну сцену вийшла в Луцьку – 60 років тому.
За часів радянської влади деякі повісті та романи Ю. Крашевського вважалися неприйнятними, навіть забороненими. За завісою цензури перебувала і драма М. Старицького про циганку Азу. Першим, хто цю завісу почав привідкривати, став український режисер Володимир Грипич. Свого часу він працював у Волинському, Рівненському, Донецькому театрах, і усюди ставив „Лиху долю“ (так називався початковий варіянт драми М. Старицького).
Перша ж українська вистава на сцені здійснена у 1956 році в Луцьку. Причому, їй тоді на шляху до слави довелося долати колючі терни.
Ось як про це згадував народний артист України Володимир Грипич: „У Волинському театрі я здійснив 32 постановки п’єс. Одна з них – про циганку Азу. На той час вона вважалася забороненою. Із текстом мене ознайомив мій друг Петро Перепелиця. Пішов за дозволом у комітет у справах культури і мистецтва. За якимось разом мені таки дозволили здійснити постановку „Лихої долі“, яку я перейменував на „Циганку Азу“.
Прем’єра із Марією Клименко в ролі циганки Ази вдалася на славу. Це зазначив і знаменитий Гнат Юра, художній керівник театру імени Івана Франка, який очолював комісію з оцінки нашої постановки. Циганка Аза пішла в народ і він її ще більше полюбив.
Рівне