КИЇВ. – Всеукраїнська правозахисна організація „Меморіял“ ім. Василя Стуса скликала 16 травня міжнародну конференцію „Штучні голоди в Україні ХХ ст.“. Основна увага виступаючих під час і пленарного, і секційних засідань зосереджувалась на темі Голодомору 1932-1933 років та визнанні його геноцидом.
Конференцію супроводжувала виставка документів та світлин „Нас вбивали, бо ми українці“, підготовлена національним музеєм „Меморіял жертв Голодомору“. Ця виставка напередодні була відкрита у Будинку уряду, її із супроводжуючим текстом українською, російською та англійською мовами побачать також у всіх закордонних посольствах України.
Як зазначив ведучий пленарного засідання Віце-прем’єр Степан Кубів, є підстави вважати, що за три голодомори минулого століття загинуло близько 13 млн. українців. Звісно, встановити усі імена неможливо, адже тодішня влада, чинячи сваволю, намагалася ховати сліди злочину. На виставці є директивний лист Харківського обласного виконавчого комітету до голів міських районних рад про вилучення книг реєстрації смертей за 1932 і 1933 роки та передання їх до секретних відділів. І все ж дослідники знаходять книги записів громадянського стану за ті роки, що дає можливість встановити частину імен та причини смерти.
Олександер Нікілєв з Дніпра зазначив, що серед причин смерти тих років багато вигаданих, так само відсутні прізвища померлих, бо часто це були селяни, які, рятуючись від голоду, тікали до міста. Але навіть за таких обставин 14 відс. причиною смерти серед міщан та 45 відс. серед селян вказаний голод.
Досі серед науковців немає єдности у тому, скільки жертв зазнала Україна під час Голодомору 1932-1933 років. Частина сходиться на 3.9 млн. Проф. Володимир Сергійчук, аналізуючи тодішні статистичні документи демографічного стану в Україні, наполягає на числі 7.1 млн. Але у кожному разі це був страшний удар по потенціялу нації, який і досі потребує потужної позитивної програми, яка б зняла ментальні нашарування трагедій і дала людям відчути цінність бути українцями.
Про дітей під час Голодомору з посиланням на документи та свідчення очевидців розповіла головний зберігач національного музею „Меморіял жертв Голодомору“ Ніна Лапчинська. У ті роки селяни, розуміючи, що не можуть врятувати дітей від голоду, намагалися вивезти їх у місто аби залишити на залізничній станції чи на ґанку якоїсь установи, сподіваючись, що хтось зглянеться і врятує.
Та це була марна надія. Аби приховати злочин Голодомору, було створено спеціяльну комісію для боротьби з безпритульністю, яка проводила систематичні облави на дітей. Але не для того, аби їх врятувати. Частину дітей відправляли назад, на село. Доведений факт, що таким дітям на передпліччі лівої руки ставили напис з датою вивезення з міста. Інших направляли у приймальники-розподільники, звідки щодня вивозили сотні дитячих трупів.
Колишній Міністер закордонних справ Володимир Огризко підкреслив, що тільки з 2006 року розпочалась робота з міжнародного визнання Голодомору геноцидом. На початок цього року Голодомор визнали геноцидом тільки 18 країн світу. Найбільше протидіє цьому процесові Російська Федерація, певна занепокоєність є з боку єврейських кіл, які не хочуть, аби українська трагедія хоч якоюсь мірою нівелювала сприйняття світом Голокосту.
Суддя Володимир Скавронік наголосив, що українські голодомори слід розглядати у контексті міжнародного права, має бути створена електронна база встановлених жертв, відповідна пошукова система. Україна ставитиме питання про компенсацію нащадкам жертв штучних голодів на рахунок Російської Федерації – країни-спадкоємця СРСР. Адже голод, як підкреслив проф. Ярослав Калакура, це форма гібридної війни, яку Росія веде проти України уже не одне століття.
Конференція показала, що чимало відомих документів тих часів ще не опрацьовано, не донесено до широкої суспільної свідомости.