Basic HTML Version
Сергій БІЛОКШЬ
ДО „СТАНОВИЩА ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ В
УКРАЇНІ"
Київ, 29 серпня 1990 року
Викласти в дискусії зміст заявленої доповіді „Становище
історичної науки в УкраїнГв три хвилини, замість 20, в принципі аб
сурдно. Але оскільки керівництво МАУ воліло ліпше цей абсурд,
аніж докладніший перегляд ситуації, я на відміну від Ярослава
Дзири, пропозицію виступити приймаю.
За всю історію совєтської влади (на Україні) ніхто й ніколи не
нагадав українським підсовєтським історикам благородного
повчання перського царя Наср-ед-дін-шаха його двірському
історіографові Різа-кулі-ханові: ,,Не викривлюй опису події.
Перемогу зображай як перемогу, а поразку описуй як поразку".
Оскільки управлінчому апаратові ніколи не йшлося про об'єктив
ний аналіз подій, що звалося буржуазним об'єктивізмом, від
істориків вимагалося виключно обслуговування поточного
політичного моменту, а політика, як казав тов. Сталін, — „грязноє
дело". Отже, протягом десятиріч офіційні історики безсоромно
твердили, що голоду в Україні не було, що УАН заснували
большевики на початку 1919 року, що УРЕ — це „перша енциклопе
дія українського народу", що в тридцятих роках українська
радянська історіографія зробила крок уперед,, а кримінальний
злочинець Муравйов при погромі Києва лишень „перевищив
повноваження".
Перетворені на пролетарів розумової праці, дослідники були
відчужені як від історичних джерел, так і від засобів друку. У
неминучій залежності від їхніх роботодавців,трактування й головні
висновки їхніх студій були завжди наперед відомі. Тому трохи
комічне вражіння справляє тепер серйозне ставлення одного
еміграційного історика у його доповіді 1962 року до начебто
сміливих критичних виступів В. Стрельського й Ф. Лося після XX
з'їзду. Думається, що ці вчені критикували тоді сталінський період
рівно настільки, наскільки це їм дозволили і, більше того, навіть
доручили. Треба не розуміти обставин, щоб похваляти вченого за
42