ники, які перші дістали змогу втек
ти від своїх німецьких опрічників.
Пас зустрічали із сльозами в очлх, із
щасливими усмішками та сердечними
благословеннями, бо для тих людей
наші гуркотливі танки і сірі уніфор
ми були звістунами волі. Я був гли
боко зворушений тим видом, бо ба
гато тих благословенних бажань бу
ли викрикувані в нашу сторону мо
вою мого батька йматері — україн
ською мовою. Всі ті люди виявляли
свою щиру вдячність, що її повного
значення я тоді ще не знав, бо ще
не усвідомлював того пекла, з якого
вони вийшли.
Коли ми дійшли до Райиу, то тим
часово зупинилися і тому мали змо
гу розташуватися на кілька годин та
розглянутися в своєму оточенні.
Військова частина, в якій я служив,
квартирувала в місті Найдермендіґ,
коло 20 миль на захід від Кобленцу.
Тут я стрінув п’ятеро українців, які
були німецькими невільниками і з
якими я мав нагоду говорити, три
юнаки коло 19-20 років і дві дівчи
ни того самого віку. Хлопці походи
ли з Західньої України і весною 1942
року насильно взяли їх з їхніх домів
та вивезли до Німеччини на роботи
на фармах. Дівчата були теж із За
хідньої України і перебували на при
мусових роботах впродовж двох з по
ловиною років- Від тих молодих лю
дей я почув історію, яку чув потім
сотні разів, бувши в південній Ні
меччині та північній Австрії.
Хлопці були першими, що оповіли
мені свою історію. Вона розпочалась
від німецького проголошення в їхніх
селах, яке наказувало, щоб певне?
число мужчин у віці від 16 до 45 ро
ків зголосилось до німецької військо
вої головної квартири. Тих, які не
зголосились, зганяли баґнетами або
на місці розстрілювали. Хлопці опо
віли мені про свій примусовий 4-го-
динний марш до залізничної зупин
ки, де їх втиснули до вантажного ва
гона, як худобу, і як вони їхали до
Німеччини п’ять днів і чотири ночі,
їм не давали їсти ані пити, ані мож-
Автор доповіді Йосип Лисогір,
капітан Армії ЗСА, у військовій
службі в Австрії в травні 19Jf5 р.
ливости поладнати свої природні по
треби. Два чоловіки з-посеред сорока,
які були у вагоні, померли, не доїхав
ши до цілі.
Це була жахлива примара, але
тільки прелюдія до того, що мало
прийти. Подорож закінчилась неда
леко Франкфурту. Тут розподілено
мужчин між бауерів, і так розпоча
лось їх життя невільників. Це було
життя тяглої худоби, перериване сту
санами і зневажливим відношенням
господарів. Впродовж трьох років
ті хлопці не мали нічогісінького, що
могли б назвати своїм, за вийнятком
драної одежі. Вони не мали ні хвили
ни, коли могли б почуватися вільни
ми, і коли могли б робити те, що їм
подобається. їхня свобода рухів була
обмежена тереном господарства де
вони працювали і однією сільською
вулицею. Вночі їхні спальні, звичай