Basic HTML Version
МІЙ ДОСВІД З УКРАЇНСЬКИМИ ВТІКАЧАМИ
(ДОПОВІДЬ НА ТРЕТЬОМУ КОНГРЕСІ АМЕРИКАНСЬКИХ
УКРАЇНЦІВ У ВАШИНГТОНІ 31-го ТРАВНЯ 1946-го РОКУ)
Написав Йосип Лисогір
^ьогодні, майже через рік після Дня
Перзмоги, стоїмо перзд жалюгід
ним фактом, що кардинальна проб
лема жиїтя і емзрти сотень тисяч без
помічних українців на європейсько
му континенті малощо поступила по
за стадію дискусій. Війна закінчила
ся минулого 9-го травня тріюмфом
гасел свободи, волі і справедливости,
проте все ще маємо маси бездомних,
безпомічних і голодуючих осіб по
всій F/Rponi, які є доказом, що спра
ведливість і милосердя ступають ду
же помалу навіть в атомовій добі. Я
певний, що це прикре розчарування
для всіх нас. Як американські грома
дяни йбоголюбні та милосердні лю
ди, співчувазмо цілим серцем всім
жертвам війни „осі” у всьому світі.
Як американські громадяни українсь
кого роду ми поділяємо до глибини
наших душ нещастя і розпуку укра
їнських людей в Европі, бож багато
з них є нашими кровними свояками.
Знаємо, що Український Конгресо
вий Комітет Америки і причетні до
нього організації багато дечого вчи
нили задля облегшення долі наших
братів в Европі, особливо так званих
переміщених осіб- Все ж, не можемо
бути вдоволеними, наче ми вже зро
били все те, що треба було зробити.
Пані й Панове, всі ви знаєте про
жах нацистських концентраційних та
борів ,про невільничі трудові бата
льйони і ввесь терор та знущання,
що були частиною тієї злочинної си-
стзми. Можу запевнити Вас, як це
зробив учора отзць доктор В. Куш
нір, що хоча Ви чули й читали про
похмурі подробиці тих подій і огля
дали світлини про страхітливу ситу
ацію переміщених осіб в Европі, Ви
все ж не всилі при найбагатшій фан
тазії уявити терпіння тих нещасли
вих людей.
Перенесімось уявою до Західньої
Німеччини з-перед 16-ох місяців. Я
був там у Панцерній дивізії Третьої
армії. Скінчилася битва під Балжем і
переламано грізну лінію Зиґфрида.
Три панцерні дивізії Третьої армії
помчалися в напрямку до Райну. Це
був найважливіший випад від часу,
коли Паттон зробив влітку 1944 р.
перелім від півдня почерез Сант Льо.
У тому наступі, як в усіх інших, пе
репліталися із блискавичною швид
кістю одностайно збентеження, тур
бота, розтіч і смерть. А втім, було там
ще щось нове. Замість маси місцевих
цивільних людей, які сунули всіма
шляхами разом із армією, несучи й
везучи з собою найцінніше з того, що
вони мали, щоб врятувати від зни
щення, — ми бачили безконечні
струми виснажених, втомлених, змар-
ганих мужчин і жінок, які поспішали
назустріч нам, гнані нестримним ба
жанням. Це були невільники-робіт-