Basic HTML Version
^ б и д в і ці події, які належать до най-
видатНіших
у
новітній історії Ук
раїни та що їх 50-річчя відзначаємо
у 1968 році, стоять у найтіснішому
взаємному, однаково часовому (хро
нологічному), як і сутньому (праг
матичному) зв'язку. Годі переповіда
ти усю передісторію 4-го Універсалу,
бо й не відомо було б, відколи її по
чинати. Адже Українська Національ
на Революція не прийшла у 1917-му
році „з нічого", а мала за собою дер
жавницьку історію Княжої і Гетьман
ської діб та революційну боротьбу за
політичні, культурні й господарські
права в добі поярмлення у державних
межах Росії й Австро-Угорщини.
Ближчою вихідною точкою для
опису й оцінки 4-го Універсалу є,
звичайно, початок нашої Національ
ної Революції, що його можна раху
вати від 20 березня 1917 p., коли-то
на зборах українських
організацій
у Києві рішено покликати до життя
Українську Центральну Раду, але на
справді слід би рахувати від могут
ньої 100.000-ої маніфестації на вули
цях Києва 1 квітня 1917 p., як пер
шого на території України масового
й спонтанного революційного вияву.
Від
1
-го до
4
-го Універсалу
Знаємо, що тодішні
революційні
події мчалися головокружним бігом.
Універсали Центральної Ради стали
наче межовими стовпами на тому
шляху. 1-ий Універсал, проголоше
ний 23-го червня 1917 p., стверджу
вав, що „однині самі будемо творити
наше життя" і сформулував україн
ські політичні вимоги у таких речен
нях: . . . „Не одділяючись від усієї
Росії, не розриваючи з державою ро
сійською, хай народ український на
своїй землі має право сам порядкува
ти своїм життям. Хай порядок і лад
на Україні дають вибрані вселюдним,
рівним, прямими і тайним голосуван
ням
Всенародні Українські Збори
(Сойм). Всі закони, що повинні дати
той лад тут у нас, на Україні, мають
право видавати тільки наші українсь
кі Збори".
У цій формулі вміщалася політич
на вимога широкої
територіяльної
автономії, яка на тодішній час, в не
сповна чотири місяці після того, як
в Україні не вільно було мати і не
було ні одної української народної
школи, ні одної газети й не вільно
було публічно співати українських
пісень, — була дійсно вимогою рево
люційною. Під щораз сильнішим на
тиском збоку того українського рево
люційного руху прибули до Києва
три російські міністри -—• Керенський,
Цергтелі й Терещенко — й у висліді
переговорів між ними та представни
ками Української Центральної Ради,