Basic HTML Version
Леонід ПОЛТАВА
МОЯ УКРАЇНО
Не гладенькі вітри, не блакить тополина,
Не смутні вітряки, що гекають вітрів,
І не сонне блаженство глухих хуторів —
Ні, сьогодні моя не така Україна.
Ти виходиш твердою, прямою ходою
Потайними стежками лісів і лугів,
І змиваєш сліди рігковою
водою,
І вкриваєшся сіном промерзлих стогів;
Ти складаєш пісні, що блищать, мов патрони.
Ти із кулями — серце вкладаєш в обріз,
Щоб злітав не один, а сотні ешелонів,
Щоб не сльози летіли, а шмаття коліс!
Ти приносиш пісок, щоб сипнути в машини,
Ти стоїш на тривожних повстанських постах ...
Ні, сьогодні, на щастя, моя Україно,
Ти уже не така тополино-проста!
Haze домна, кипиш і клекогеш
зловісно.
Домна та, що у ній — не мєталь, не руда,
А усе твоє: воля і щастя, і пісня,
Навіть мова твоя, і любов, і хода!
Так не можна умерти. Такі не вмирають.
Хай скоріш тужавіє жадане лиття,
Щоб усі наші муки — оплатились докрою,
Щоб усі нагиі смерті — були для життя;
Щоб кордонів биґпсгпі розсунулись стіни
І о гніздо своє рідне — зяетілааь сім'я ..
Я щасливий тобою, моя Україно —
Воскрєсаюга Мати моя!