Basic HTML Version
— 82 —
Дж. Льоброк.
П Е Д А Г О ГИ
о
— Передовсім уважай, щоби діти не бавилися з чу
жими дітьми, бо легко можуть занедужати.
— Буду вважати, жінко!
— Не дозволяй, щоби діти говорили погані слова.
•— Не дозволю.
— Пильнуй наче ока в голові, щоби діти не викрикали.
— Не будуть викрикати.
— Щоби нічого не їли на дворі. Всюди багато поро-
хів, то моглиб зїсти якого бакциля.
— Буду вважати, щоби не з'їли якого бакциля.
•— Особливо вважай, щоби синцьо був чемний супроти
сестрички.
— Буде чемний.
•— Не знаю. Треба дуже вважати, бо син вдався на
батька.
— Так, він вдався в батька, на жаль. Це не є нічого
доброго для нього, як ти уявляєш собі.
— Далебі, то нічого доброго, бо тоді...
— Бо що тоді?
— Бо... та нічого жінко'
— Як нічого? „Бо тоді?"
— Отже: бо тоді матиме жінку, яка його буде тира
нізувати.
-— То нічого! Щоби лише мав розумну жінку.
І педагог Іван Петрович спустив вуха, забрав своїх двоє
дітей та пішов із ними до міського парку. Помало йде та
держить у памяти прикази своєї жінки, також славного пе
дагога. Не був лише певний, чи його жінка видала десять
чи девять приказів.
— Видала десять, — впевняв сам себе.
—• Ні лише девять — навіщо заплутувати справу, ко
ли вона й так заплутана? Отже девять, впевняє себе Іван
Петрович. Коли був певен, що жінка дала девять приказів,
підніс руку, щоби підкрутити свій товстий вус, як ялося. В
цюж хвилину малий Івась вирвався з рук батькови-педаґо-
ґови та перебіг упоперек вулиці до міського парку до яко
гось хлопчика .