Basic HTML Version
— 126 —
Михайло Зощенко.
К Р І л и к и
Вчора у народній кухні я їв крілика. І знаєте, що то не
зле?
Насамперед я, щоправда, думав, що мені дали якогось
гною, та вкінці я таки був вдоволений. Можна їсти.
То гарне мясо та дещо пригадує курятину. Або ще скор
ше карафіол. Дуже приємний смак, лише що після того хо
четься вам пити. Та я пояснюю це більше лсихольоґічними
причинами, ніж впливом того мяса на організм.
Крілика я їв у чужій народній кухні. В нашому підприєм
стві з кріликів повстав цілий казус.
У нас є сорок службовців. І так ми постановили плекати
крілики. І розуміється, засідання, ріжні високапарні слова.
Службовці кажуть:
— - Можеб краще було плекати поросята? І так маємо
народню кухню, невеличкі обіди, теє того.
Та дирекція рішила плекати крілики.
І так ми зложили по шісняцять рублів і купили кріли
ки. Койці. Згодили наймичку. Хай Бог помагає!
І так маємо двацять три крілики та по обіцянкам очіку
ємо від них, що дуже розмножуться.
Аж нараз запримічуємо, що наші крілики якось дуже
перебірчиві: цього не жеруть, те їм не попутру. Цікавить
їх, так ви казали би, свіжа городовина, листя. Хто дасть собі
з ними раду. Мають якийсь панський смак і цямкають наче
які пани.
У нашій кухні було багато сніданків, одначе невеличкі
— то гості на них кривляться. Якихбудь сніданків вони не
їдять. Хочуть мягонького хліба, Бог зна чого там! Може
й десеру!
Нараз бачимо крілики нам чахнуть.
Директор каже:
— Хай кожний службовець возьме одного крілика під
свою опіку й хай свому вихованцеви щодня щось принесе.
Це їм певно не зашкодить, а плян усеж таки виконається.
І так службовці стали носити — дехто приносив шкірки
хліба, дехто тісточка
е мало. Лише жерли