Basic HTML Version
— 155 —
Марґіта Бетлен.
КАМІНЬ ЗА СЕЛОМ.
(Переклад з мадярського).
На кінці села при дорозі стоїть ка
мінь. Граничний камінь. Він вже від
давна там стоїть. Бачив він, як меш
канці того села приходили на світ. Ба
чив, як жили; як умирали. Потому
приходили інші і ще інші. Камінь усе
стояв на свому місці.
Ранній ранок. Дорогою іде якийсь
чоловік. Іде до роботи. Глядить про
сто перед себе. На плечах у нього со
кира. Щойно, як прийшов близко ка
меня, відвертає голову і переходить
на другий бік дороги. Може так роби
ти; ніхто того не бачить; а камінь ні
мий, нічого не роскаже. Але все та
ки камінь бачив се. Се той самий,
що то тої ночі — вже давно то
му
втрутив свого товариша в бур
лиш/ ріку, кілька кроків відсі. Ніхто
не довідався про се, а таки сей чоловік
виминає той камінь, як нікого нема
близко.
Надходять інші: чоловік і жінка.
Обоє молоді. Вони також ідуть до
пряці. Чоловік іде попереду, жінка за
ним. Як переходять попри граничний
камінь, вона усміхається до нього. Тут
стрічались вони що вечера; тут він
поцілував її вперше; тут обіцяв оже
нитися з нею. Добрий, старий гранич
ний камінь!
Сонце вже підійшло висше. До се
ла іде якийсь подорожний. Іде з дале
ка, зла великого океану. Там жив він
довго, дуже довго. Тут прощалася з
ним його ненька; провожала його аж
до граничного каменя; відсіля махала
ще до нього рукою, як довго могла
бачити його. Вона вже померла. Ман
дрівник зупинився на хвильку і здій-
мив капелюх. Потому пішов далі в се
ло.
На стрічу йому іде жінка; за руку
веде хлопчика; на плечах у неї клу
нок. Вона хоче іти туди, відки прихо
дить той подорожний, гень за вели
кий океан, в чужину, в незнану країну.
Того жінка так боїться. Вона вже з у-
сіми розпращалась: із селом, з хатою,
рідною. Граничний камінь то остан
ній предмет батьківщини. І жінка при
пала до каменя й обіймає його. Хлоп
чина стоїть хвильку спокійно, а пото
му бере неньку за руку:
— Мамо, ти чого плачеш? Таж се
звичайний камінь:
ОС Е Л .
(Казка).
Осел біг лісом і впав у яму. Як
не силувався, не міг вилізти з неї. Вже
майже гинув з голоду, аж бачить іде
туди лисиця. Осел став кликати лиси
це ча поміч.
- Я замала не можу помогти тобі,
— сказала лисиця, - - але дам тобі до
бру раду: Недалеко відсіля є великий
слон. Заклич його, він зараз поможе
тобі видобутися з ями.
Як лисиця відійшла, каже осел сам
до себе:
—• Ах я такий слабий, бо вже дов
го нічого не їв. Кождий рух, який
зроблю, се для мене дальша страта
сил. Коли-ж виснажувати-му свій го
лос, щоби прикликати слона, то ще
більше ослабну. Слон і так самий
прийде; не потребую кликати його.
Небаром потім осел згинув з го
лоду. Геть пізнійше переходила туди
лисиця і побачила полинялий кістяк.
— Коли то правда, — подумала со
бі лисиця — що душа звірят перехо
дить в людий, то душа того осла на
певно перейшла в одного з тих куп
ців, які не хотять видавати гроші на
адвертайзменти.
о——