Basic HTML Version
— 138 —
— Прошу дуже, - - сказав я злобно
— добудь собі їх відтак, ти чортику
й остав мене в спокою!
Штахетка була дуже обмерзла і
мені справляло вдоволеннє, глядіти,
як мій мучитель мусів порпатися по
між штабками і мучитися, щоби здо
бути ті гроші. То тут то там причіп
лялись його пальці до зимного зелі-
за. Я бачив також, що зранився на од
ному чиколонку. Та все одно, працю
вав таксамо завзято, щоби добути тих
дві монети. Не піддається, засукав од
но рамя та втискає одну руку між ре
шітку і мур. Рука його виглядала схо-
рована, тонка.
Нарешті міг схопити один гріш.
— А вже маю один! — каже він
щасливо.
Як витягав руку, обдер собі шкіру
на чиколонках. Глядить на мене, чи
я дійсно годжуся на те, аби він задер
жав собі ті гроші, всі ті гроші! А що
я не кажу нічого, сховав гріш і заби
рається добути і других пятьдесять
сотиків. Знову втиснув руку у шпару
і простягає пальці за великим скар
бом. Чудове його завзяттє; пробує то
тут то там здовж отвору; у своїй 5ез-
радности висолопив навіть язик, на
чеб то щось могло помогти.
— Коби я лишень мав кусень тріс
ки, то я міг би собі підсунути його аж
сюди — сказав він. І рівночасно під
носить голову трохи вгору та глядить
на мене.
Чи він ждав помочі від мене? Чи
той неабиякий збиточник думав со
бі, що я ще маю дати йому тріску до
помочі.
— Тріску принесу тобі, — сказав
я. — Та не на те, щоби помогти тобі,
j знай се! Принесу тобі закоротку трі-
j ску, якою нічого не вдієш. Пожди ли-
І : 11 є хвильку, зараз принесу тобі її.
— Ні не треба мені її! - - відповів
) він мені нараз.
\
Сягнув у кишеню; витягнув заржа-
| вілий ножик і став ним довбати. Дер
жав ножик між двома пальцями і про-
\
стягнув його до монети. "Поволи й 0-
бережно посуває гріш усе дальше і
дальше до муру і до отвору.
]
Він певно MirV так схопити гріш.
; Малий збиточник не спочивав. Я не-
\
радо глядів, що йому дійсно вдалося
!: посунути гріш уже настільки, що до-
f сягнув його і я чув, як він сказав:
;.
- - Тепер уже не довго!
І,
— Я оглянувся. Ціла товпа лю-
)•
диь стояла довкола і гляділа на хлоп-
'••
ця та на мене. Я обернувся прожогом
<: і пішов своєю дорогою.
І'
Та годину пізнійше я знову ішов
; горі улицею Карла Івана і шукав то-
| го самого хлопця. Вже ніде не було
І видно його. В руці держав я двокоро-
; нівку і шукав його добру хвилю. Я
хотів перепроситися з ним, до кіль
кох заушників додати того трохи гро
ша. Ну, а він може і за ті гроші ку
пить собі тютюну, або, як належав у-
же до таких, може і пропє їх. То гріх
був давати йому щонебудь. З такими
думками пійшов я додому.
То було вчера вечером. А нині, як
кажу, я мусів знову думати про того
газетного хлопця. Пригадую собі йо
го бідолашне рамя і тих кілька ка-
іель крови на суставах рук. І бачу ці
лу його постать збиточника, як то він
| лежав животом до решітки і витягнув
язик і пальці до обох срібняків.
Переклав
Михайло Ценевич.