Basic HTML Version
— 121 —
сні співала, а в школі учили любити j
свій народ, а не одну його клясу. А
[
впрочім! Чому комуністи других на
цій, приміром Чехи, не уважають сво- і
го національного гимну за якусь
буржуазну дурничку а співають його з
однаковим одушевленням як і III Ін-
]
тернаціонал?! Чи українські комуністи і
хотять бути найбільш партійними шо
віністами у світі?
Мусимо памятати, що народний ;
ГИМЕІ
це не якась коломийка чи дум- |
ка-шумка, що то можна її співати ко- |
ли і депебудь, залежно від настрою і 5
товариства. Н а р о д н и й
г и м н
ц е с в я т і с т ь і й о г о м о ж е
м о с п і в а т и л и ш е п р и с в я
т о ч н и х н а г о д а х . На жаль, бу- і
вають случаї, що веселе підпите това- |
риство між иншими піснями, часом і j
сороміцькими, затягають „Ще не
\
вмерла"... І хоч підпиті патріоти ла- |
скаво встануть з крісел, то це їх не о-
правдує, бо співати гимн при склянці
пива чи муншайну це профанація, і
всякий брак пієтизму до него!
Нікому не вільно змінювати слів ав
тора гимну чи взагалі якогось літера
турного твору. Одного разу чув я на |
концерті Шевченка в Галичині як ди-
ріґент-священик, не розуміючи пси- ;
хічного болю поета в даній хвилі, по
важився викинути з композицій (зда
ється Лисенка) слова „а до того я не
знаю Бога!..." Це є недопускаєме,
щоби хтось „виправляв" поета, а ще
тим більше Того, якого память хоче
шанувати. Та всеж таки часом є ко
нечне змінити якесь слово автора. Та
ку конечність бачимо якраз у словах
нашого гимну. В них відбивається на
ша сентиментальна вдача, яка каже на
віть наших національних гнобителів
звати здрібніло „вороженьками". Та
кі ніжности мусимо викинути а співа
ти: „згинуть наші в о р о г н".
Що до самої мельодії то позволю
собі звернути увагу, що ще м н о г і
з н а с н е в м і ю т ь
с п і в а т и
г и м н у я к с л і д . Це є велика
ганьба і певно щось подібного у дру
гих народів не знайшовби! Що як що,
але гимн треба уміти співати! Отже ті,
що ще до тепер того не знають, хай
собі конче запамятають, що с л о в а
„ з а п а н у є м і м и б р а т т я "
с п і в а є т ь с я ц і л к о м т а к са
мо я к „ з г и н у т ь н а ш і в о р о -
г и". Кождий, що ще цего не знає, му
сить це памятати, щоби своїм незнан
ням не вводив діссонансу тоді коли
другі співають гимн як належить.
Колиж вже раз станемо й ми бо
дай в ириближенню такими Чехами,
Хорватами чи хочби Поляками?
Гляньмо як у других народів шану
ють своїх заслужених людий, як дба
ють про національне виховання, як
ставляться у них до свого гимну! Чо
му і ми не маємо шанувати то, що є
спільне цілому народови, без огляду
на партійні переконання одиниць?! А
чейже наш національний гимн єднає
всіх, нас, з над Кубані, Дніпра, По-
праду, Дністра Прута й Ужа і взагалі
всіх Українців на цілому світі! Хай ма
ють собі одиниці переконання, які хо
чуть, але всіх нас лучить в одну вели
ку, могутню родину одно: любов до
України, а виразним символом тої луч-
би є наш національний гимн „Ще не
вмерла Україна!" Шануймо його!
Степан Хвиля.