Basic HTML Version
Пан професор.
оневолї прийшло ся мені' приняти посаду учителя у-
країнської літератури в дївочій школї. Поневолі,
як кажу, бо я завсїди був встидливий і неповорот
ний в товаристві жінок, а розмови з жінками були
для мене справжними тортурами. Та жити не було з чого, а
трафила ся отея добре платна посада в дївочій школї, тай я
без надумувань, хоч із страхом, приняв її.
Моє вчительованє мало зачати ся на слідуючий день після
підписаня умови. В клясї було трийцять молодих дівчат, зда-
еть ся чи не найгірших збиточниць у сьвітї.
В той день, коли я мав обняти своє нове становище, я
зірвав ся раненько, ще перед шестою годиною. Попередного
вечера я приготовляв собі привітну промову, виклад з літе
ратури і робив всілякі потрібні, а може й непотрібні записки.
В ночи я був такий зденервований, що годї було на хвильку
заснути.
Я виголив ся, умив ся і вичесав ся старанно, натягнув
нове одіне, убрав чистий ковнїрець і гарну краватку, вичистив
черевики — і так причепурений ждав на годину девяту, коли
то мало зачати ся моє занятє.
Перед відходом з хати я оглянув себе сотний раз в зер-
калї, а переконавши ся, що всьо на мені в порядку, із страхом
і бючим серцем вирушив до школи. Саме коли я станув на
порозі шкільного будинку, годинник дзвонив девяту. Яким
страшним відгуком відбивало ся се дзвоненє в моїм серци!
Здавало ся, що немов я йду на смерть, або на страшні муки.
Я вже хотів вертати ся, але мою присутність завважали, тож
не було ради. Вимушеним ходом, неначе пяний, я подав ся до
шкільної кімнати.
Я відчував, як вдарила кров мені" до голови, як товкло ся
в груди серце, як крутила ся голова. І здавало ся мені, що
від входових дверий до шкільної кімнати ділить мене довга-
довга просторонь. „На що приймав я ту тричи кляту посаду?"
— находило на мій ум питане.
Нарешті місце призначеня. Обширна, ясна кімната. Мої
учениці сидять в лавках. Проти дверий, на противній стороні
стіл і крісло для учителя.
В кімнаті тихо-тихо...
10
•