Basic HTML Version
— 94 —
Іван Франко.
ПОКЛИК.
Не лішо ли ньі бяшеть, братіє?...
Чи не добре-б нам, брати, зачати
Скорбне слово у скорботну пору,
Як мужам до мужеського збору,
Не як дітям у дзвінки бряжчати?
Вирядім ми слово до походу
Не в степи кубанські безконечні,
А в таємні глибини сердечні,
Де кують буДущину
народу.
Потопчімо там полки погані,
Що летять на душу, як трівога,
Смагу сиплють з огняного рога
І кинжал ще обертають в ранї.
Вирвім з коренем ту коромолу,
Що з малого гріх великий робить,
Що нечайно брата братом гнобить,
Щоб засісти з ворогом до столу.
Чи ще мало в путах ми стогнали?
Мало ще самі себе ми жерли?
Чи ще мало одинцем ми мерли?
Чи ще мало нас у ликах гнали?
Посумніла полонина. Почорніли трави й похилили
ся зажурені до землі. Гаснуть їх дні... Гуляє студений ви
хор... Громадять ся птахи, збирають ся в ряди, ключі;
кружляють над полями і лісами. З грудий проносять ся
такі зітханя, немов би придавлювала їх важка скала. Про
голосили жалісну пісню' і' пускають ся в дорогу.
Прилетіли великі стада бузьків і закрили геть-геть
поля. Відпочивають. їх поява в такім громаднім числі
звернула увагу людий. Повихиляли ся з вікон, поставали
кружками по дорогах і полях. Снують ся ріжні міркова-
ня, плйвуть швидкі розговори й віщованя...
Юрій Кміт.
СУД БУЗЬКІВ.