Basic HTML Version
Др. Остап Макарушка.
Т
"ST
ІЕ
5
О £ С .
— 74 —
Нашпм дітям присьвячене.
Старий, похилений сидїв щоденно під муром пан
ського городу на жарі полудневого кримського пекучого
сонця. Лице темно-брунатне осмалене горячими вітрами,
в очах тихий, бездонний сум, на голові завій з брудної
шмати, на тїлї лахи, а ціла постава •*- олицетворена
покора.
Щоденно минали його байдужно веселі стрійні панї,
що приїхали до Ялти любувати ся красою природи, ку
пати ся в мори і робити прогульки по, сусїдНих горах.
Таксамо анї один з гордих панів не спиняв ся біля нуж
денного Турка, щоби добути з кишені копійчину і дати
.йому на хлїб.
Анї один
І я- що дня переходив біля того музулманського стар
ця, і передімною клонив він з глубокою покорою голову,
підносив руку від грудий до чола і. шепотів по тихоньки
свою просьбу-молитву.
Але і я не спиняв ся нї разу коло него, не добув
копійчини.
А прецїнь менї його було жаль. На вид його нужди
і покори почував я моральний біль, діймаючий і пекучий.
Так дуже відчував я боротьбу, яку провадило моє ціле
єство з ніжним голосом почуваня милосердя і любови
ближнього.
Нї, я не можу йому дати копійки, бо се Турок — се
відвічний лютий ворог мого народа, се ворог Христової
віри.
' І могучим, нагальним приступом опановували в одну
мить мою душу всї спогади лютих борб, що вели мої
предки з музулманами в обороні волі і віри; перед очи
ма ставали терпіня христіян-невольників, мучених і тут,
на кримській землї; уявляли ся на Чорнім мори, що мер-
котїло ось-тут близенько, залите золотими лучами пе
кучого сонця, турецькі ґалєри і судна, переповнені моїми
земляками, закутими в кайдани і січеними до крови чер
воною таволгою.