Basic HTML Version
— 65 —
Волод. Тимочко.
СУМНИЙ АНГЕЛ.
Вертав нинї скорше ніж звичайно.
Темне склепіне хмар кидало тїни смутку на його блі
де обличе. Схилив голову на запалі груди і Ступав тихо,
сумовито, як ступають за домовиною помершого... А по
собі лишав чорні сліди на невиннім, ясно-білім снігу.
Російський козак зі своїм конем в Чернівцях.
На тім сріблистім тлі дивно стирчали палі, счорнїлі
пні, що мов голодні жебраки витягали обнажені руки до
прохожих по милостиню...
На улицях малого місточка було спокійно і пусто;
лише денеде промайнула незнана постать, зникаючи за
углами малих, вкопаних в землю домів. Придорожні ліх
тарні блимали слабим сьвітлом і довгими смугами кида
ли свої тїни.
Смуток, — таке було прізвище його — йшов про
тяжною ходою і ненастанно вдивляв ся в темні ями, які
5