Basic HTML Version
— 155 —
Марко Скритий.
ПОЛЯГЛИМ СІЧОВИМ СТРІЛЬЦЯМ.
Як на сьвіт вас породила
Рідна мати,
Вже маленьких научала,
Як співати:
Як співати про боротьбу
І про славу,
Про козаків, про гетьманів,
Про булаву;
Про Дніпро, про Чорне море
Про могили,
Про степ вільний і широкий
1 про ниви,
Що їх дїди своїм тілом
Засівали,
Чорну кровцю козацькую
Проливали;
Боронили свою землю,
Україну;
Боронили свої дїти,
Дім, родину.
І ви вчились, не забули
Піснї тої,
Котру чули від матінки
Дорогої.
Ви підрісши запитали:
„Де та слава,
Що про неї вже й сестричка
Нам співала?
Де та сила, що рве пута
І кайдани,
Рве до бою мілїони
Всіх підданих?”
А з діброви далась чути
Пісня мила:
„Любіть нарід цілим серцем:
Там та сила!
Любіть луги, степ, могили,
Ліси, гаї,
Бо в них сила, бо в них слава
Процьвітає.
Бороніть свою землицю,
Свої поля,
Тоді слави зазнаєте;
Буде доля”.
Червоніє ясне сонце,
Аж іскрить ся,
Влузі лежить молод-хлопець,
Кровця ллєть ся.
Лежить тихо під явором,
Сповідаєсь
І устами зівялими
Промовляє:
„йшов я нарід боронити,
Воювати,
Рішов я слави козацької
Здобувати.
А старавсь я даний приказ
Все сповнити,
Тепер можу вже спокійно
Відходити”
Відійшов і спить спокійно...
Вітер віє,
А над його могилою
Сонце гріє.
Гріє сонце й починає
Ліпше гріти;
Украсили могилоньку
Рожі й цьвіти.
А до року на могилі
Муть співати,
Поляглому про свободу
Муть звіщати,