Basic HTML Version
— 148 —
давного гнізда, аґ по дорозд мусїли ще зводити боротьбу з
чужими мурашками, які їх здержували.
Кілька инших примірів памяти зьвірят:
В Азії, в Індіях, живуть слонї; їх ловлять в лїсах, осво
юють і приневолюють до служби. При помочи ріжних средств
виучують слонів ріжних штучок, — як ми се часто бачимо в
цирках.
В одного богатого Англійця в місті Калькута був осво
єний слон; його доглядав один Індієць. Одного разу слон
утік. Англієць не повірив свому слузі, Індійцеви, лише обжа-
лував його о продаж слона і бідний Індієць зістав тяжко по
караний. ГІо 12 літах вибирала ся ватага мисливих на польо-
ванє на слонї. Між мисливими знайшов ся і сей покараний
Індієць. По довшім часі зайшла ціла ватага на поляну, де бу
ло кільканайцять слонів. Між ними пізнав Індієць і свого
колишнього слона з двома молодими. Мимо остороги това
ришів, Індієць зближив ся до „свого” слона. Всї здивували
ся. Слон, хоч був* уже здичів, по 12 літах пригадав собі сво
го давного доглядача і з радости обіймив його трубою та
приголубив його. Опісля сей слон не лише дав ся сам зло
вити, але з ним пійшло ще і його двоє молодих, а дальше
при його помочи зловлено ще трох инших слонів. Розумієть
ся, що Індієць дістав порядну заплату за таку обильну
добичу.
Слон рівно добре памятає і обиду. Один капітан дав
слоневи хлїб з маслом, але посипав його перцем. Слон „за
тямив” собі сей неприємний жарт і відплатив ся капітанови
аж по 6 тижнях в той спосіб, що трубою натягнув води і
змочив капітана до нитки. — Є богато примірів, як слонї
мстять ся за тяжшу обиду далеко тяжше.
Коні і осли памятають часто в таких випадках, де люди
•забувають. Коли чоловік заблудить на кони серед темряви,
то треба лише дати цілковиту свободу коневи, а він певно
виратує з клопоту *і завезе їздця на добру дорогу. Таксамо
і осел. З ослів сьміють ся звичайно, що вони „дурні”. Тим-
часом осел є лише впертий, але не тупий. На се такий при-
мір: Одного разу плив корабель з англійського острова
Мальти (на Середземнім мори) до пристані Ґібральтар. По
дорозі настала буря. Не було ратунку, — треба було вики
нути осла в море, щоби не дати йому втопити ся разом з ко
раблем. Всї думали, що осел втопив ся. Тимчасом за кілька
днів він прийшов до міста і пійшов просто до своєї стайнї.
Люди, що виратували ся з корабля, не могли з дива вийти,
як міг осел виратувати ся з моря, доплисти до берега і пе
ребити ся через гористий край до міста протягом дуже ко
роткого часу. Се могло ст&ти ся лише в той спосіб, що
дсел
знав дуже добре дорогу і нігде не мусів затримувати ся.
Про подиву гідну „память” у псів пишуть дуже часто.
Сї зьвірята, як звісно, дуже привязую'ть ся до чоловіка. Один
воєнний кореспондент оповідає, що коли він приїхав до до