Basic HTML Version
— 136 -
бік, а тодї метнув ся до дверий... Не. встиг я і за клям
ку взяти, як мене притримали. Я почервонів зі сорому
як бурак. До моїх уший долітали ріжні оклики зі сторони
гостий і послугачів, але ніхто не рушив ся, щоби вило
жити кілька центів та заплатити за мою їду. Прикликаний
полїсман вхопив мене за ковнїр і, тащучи мене перед
собою на-пів непритомного, докладав ще й палицею.
„В суді засудили мене на ЗО днів до примусових
робіт. Я пійшов. Не питали мене нічого, а я не казав анї
слова скарги. Менї здавало ся, що вони самі повинні
були знати.
„Менї тодї перший раз прийшло на гадку, що чо
ловік — се звичайне зьвіря, зьвіря, як і всі инші, мень-
ше або більше витресовані. Сидить те зьвіря в ліпшій
або в гіршій клітці і боронить приступу до неї хочби
і житем. Вийде з такої клітки і не потрафить до неї
вернути ся, то так і пропадає.
„На острові, де мене запровадили, було ліпше жити
ніж на волї. Робота не тяжка, їда несогірша, лише одно
мене їло: воскові лиця наставників і наставниць. Кожде
з них, ніби маска відповідно і до певної цїли призначена,
вивченими заздалегідь фразами, немов живе срібло, пе
рекотить ся попри чоловіка, наказуючи та научаючи,
що можна, а що нї. Я й сам знав, що можна...
„Так пройшли мої дні і мене випустили — таким,
яким узяли. На відхіднім якийсь старший паниско, пра-
щахочи мене, сказав: „Хлопче, ти ще молодий... Твоє
місце не тут, але там, між порядними людьми” Мене на
ті його слова пірвала така лють, що я мимоволі крик
нув: „Скажіть менї, добродію, де тих порядних людий
шукати? Ходять може вони зі значками, як у нас вівці на
пасовиску?” Він роззявив рот, хотів говорити щось біль
ше,. але я, затискаючи кулак та закусуючи губи, не че
кав на його науку, а летів стрілою до дверий, на двір,
на сьвіт...
„Від тодї почав я инакше жити. Я частїйше заходив
до реставрантів, хочби і десятки разів на день, переста
вав утікати по наїдженю, але говорив правду, а госпо
дарі часто й нічого не казали, а часом почастували мене
бухняком, чи проклоном, — однак мій жолудок був пов
ний. Так ще бракувало менї того, щоби що з позістаЮ-
чим часом зробити — на улиці не простояти чи пролежати,