Basic HTML Version
— 127 —
Оля Березинська.
ДУХ МІЙ РВЕТЬ СЯ.
Дух мій рветь ся понад гори,
Крил широких добуває;
Одним крилом тоне в мори,
Другим зорі досягає.
А в просторі безконечнім
Чути пісню смутку мого,
Що на волю добуваєсь
З мого серця молодого.
Кождий тон сумної піснї
Тихо блудить у просторі,
Море виє, котить филї,
А сьміють ся ясні зорі.
Там, де зорі — там і сонце,
До котрого дух мій рветь ся,
Віра в сонце — се надїя,
Що і смуток мій минеть ся.
Тодї пісня залунає,
Розіллєть ся сто ріками,
Дух обнови рай розбудить,
Увінча’ його квітками.
Богдан Лепкий.
З ГІР.
Тиха нічка. Місяць над горою
Став і пильно в плесо задивив ся.
Чи він рад би вмити ся водою,
Чи любуєсь в зеркалї собою,
Чи сон зперед тисяч лїт приснив ся?
Хто то знає? Хто те годен знати?
Ніч у горах, нїби чарівниця;
Виганяє нас з тїсної хати
І жене кудись туди блукати,
Де житє неначе тільки снить ся.