Сакральність українських пам’яток у Чехії

„Ми пішли в цю світову завірюху тільки тому, щоби наша Україна могла проголосити, що хоче мати власне місце під сонцем“, – із листа фронтових стрілецьких частин до Загальної української ради 11 листопада 1915 року. Тоді в еміґрацію до Чехословацької республіки втекли біля 20 тис. українців, а сьогодні кривава російсько-українська війна вигнала з домівок майже 500 тис. громадян України, які у статусі біженців отримали тимчасовий прихисток в Чеській Республіці.

За кілька останніх місяців, з часу повномаштабної російсько-української війни, інтерес до України та, особливо, до її героїчного супротиву російським загарбникам суттєво зріс, причому не тільки до її збройних сил чи керівників країни, але й до всього українського. В історії Чеської Республіки можна знайти „сліди“ багатьох відомих українців, які діяли та проживали в Чеській Республіці, а деякі там й поховані, інші, які ніколи навіть не були у цій країні, видавались. Так, в Празі, у 1956 році було розміщено меморіяльну дошку Іванові Франку (1856-1916), який відвідав Прагу та виступив з промовою на І з’їзді слов’ян­ської проґресивної молоді 18 травня 1891 року. Там же, в Празі, можемо побачити меморіяльну дошку на будинку, в якому в 1920 році проживав Михайло Грушевський, Прези­дент Української народної республіки. Одним із сакральних українських пам’яток є пам’ятник Т. Шевченкові у Празі. З Чехією його пов’язує поема „Єретик“ (1845) присвячена національному героєві Чехії Янові Гусу. Коли ж в 1876 році російська імперія, вчергове намагалась заборонити українську мову, то саме в Празі вийш­ло перше і нецензуроване видання „Кобзаря“. Для зображення обличчя поета за основу був взятий його ранній автопортрет. Монумент Шевченкові відкрив особисто Президент України Віктор Ющенко під час державної візити до Чехії 25 березня 2009 року.

Український меморіял на Центральному кладовищі м. Брно.

Справжніми скарбами архітектури можна вважати народні дерев’яні церкви колишньої Підкарпатської Русі (нині Закарпатської області), які є сакральними шедеврами не тільки для закарпатців, але й для усієї Украї­ни. Коли в 1919 році тодішнє Закар­паття увійшло до складу першої Чехословацької республіки, чеські фахівці були першими, хто звернув увагу на унікальну особливість церковної архітектури краю. П’ять церков із різних куточків краю були перевезені до тодішньої Чехії. Саме завдяки їх вивезенню вдалось втримати у доброму стані та зберегти ці будівлі. Найстаршою на чеських землях українською архітектурною пам’яткою є церква святої Параскеви в містечку Бланско, що на півдні Морави, зведена в 1601 році. Допомагав встановлювати розібрану церкву талановитий закарпатський тесля Михайло Салейчук.

Церква Архангела Михаїла XVII ст. із села Глиняни на Тячівщині у 1931 році була перевезена до чеського міста Кунчіце.

Другим шедевром є дерев’яна греко-католицька церква Успіння Богородиці із закарпатського села Обава, що поблизу Мукачева. Її викупив і в 1930 році перевіз до Чехії підприємець і меценат Отто Крешмер. Церква встановлена на Гусовій горі в містечку Нова Пака і славиться багато різьбленим іконостасом у стилі рококо з кінця XVII ст. А в селі Кунчі­це прописалась дерев’яна церква Архангела Михаїла, котра походить із села Глиняни, що поблизу Тячева. Її до Чехії в 1931 році перевіз відомий меценат Едуард Шебела. В 1930 році із закарпатського села Велика Копаня до міста Добржіков помандрувала греко-католицька, дерев’яна церква Всіх Святих, зведена ще в 1669 році. За 16 тисяч крон її викупив і перевіз залізницею відомий чеський політик, перший міністр національної оборони Чехословач­чини Вацлав Клофач.

Пам’ятник українським воякам УГА на військовому кладовищі у м. Лібе­рець.

Пам’яткою української народної архітектури, донедавна, пишалась і Прага, де розміщувався (до пожежі, яка знищила будівлю у жовтні 2020 року) один з найкрасивіших дерев’­яних храмів – греко-католицька церква Святого Архангела Михаїла з села Великі Лучки, перевезена до Праги в 1928 році як експонат до краєзнавчої збірки Національного музею в Празі. Церква була встановлена в садах Кінського в центрі Праги. Поблизу української церкви розташований Швандовий театр, який довершує український акцент у цьому районі Праги. На сцені театру в 1924 році з успіхом виступав відомий театр Миколи Садовського.

Вже у міжвоєнний період ХХ ст., через революційні події та громадянську війну в СРСР тодішня Чехосло­ваччина стала притулком для десятків тисяч українських еміґрантів. На території Чехії похована ціла плеяда українських громадсько-політичних діячів, науковців, письменників, художників, військових. Це, зокрема, науковці Іван Горбачевський, Іван Пулюй, Іван Борковський, Федір Швець, Леонід Грабина; письменники Спиридон Черкасенко, Софія Русова, Наталена Королева та Василь Королів-Старий; представники творчої інтеліґенції Михайло Бринський, Іван Кулець, Юрій Вовк, Микола Міленко; міністри, дипломати УНР, громадські та військові діячі Степан Клочурак, Аполінарій Маршинський, Максим Славінський, Дмитро Анто­нович, Кость Мацієвич, Микола Стаховський, Кость Лоський, Григо­рій Сидоренко, Микола Галаган, Олек­сандр Вілінський, Євген Голіцин­ський, Іван Мірний, Микола Тобі­левич, Арсен Чернявський та багато інших. Найвідомішими українськими військовими похованнями на території Чехії є меморіяли у Под’єштєді, на Центральному кладовищі Брно, військовому кладовищі у Ліберці, монумент загиблим воїнам УНР на міському кладовищі у Пардубіце та військові поховання у Йозефові.

Меморіяльна дошка на будинку, в якому проживав Михайло Грушевсь­кий.

Український військовий меморіял у місті Лада в Под’єштєді, який ще відомий як Братська могила стрільців Української галицької армії, був відкритий 20 жовтня 1921 року і присвячений українським військовополоненим Першої світової війни та загиблим воякам Гірської бриґади УГА. Автором проєкту став скульптор, колишній чотар війська УГА Михайло Бринський. Український меморіял на Центральному кладовищі Брно, який був відкритий у листопаді 1923 року на місці поховання 154 українських вояків Першої світової та польсько-української війни.

Ще один український пам’ятник на військовому кладовищі в місті Ліберець, який був встановлений у 1927 році на місці поховання 27 бійців Гірської бриґади УГА і присвячений воякам УГА, які перебували в Ліберці в таборі для інтернованих частин УГА. Виконаний за проєктом відомого українського художника та скульптора Василя Касіяна.

Цікавим є й Монумент загиблим воїнам УНР на міському кладовищі у Пардубіце роботи талановитої української скульпторки Оксани Ляту­ринської, який було відкрито 1 листопада 1932 року на колишньому військовому цвинтарі (зараз центральний міський цвинтар).

Останнім у цьому переліку слід назвати Пам’ятник на братській могилі воїнів Української галицької армії у Йозефові, який було відкрито 10 серпня 1941 року, а виконав його чеський архітектор Антонін Вагнер за проєктом професора графіки Української студії пластичного мистецтва в Празі Роберта Лісовського. Ініціятором спорудження пам’ятника виступив краловоградецький відділ організації „Самопоміч українських еміґрантів на північно-східню Чехію“, яка розпочала збір коштів на його побудову у 1934 року. У 1938 році комітет по спорудженню пам’ятника складався з наступних членів: голова Миколай Оборський, секретар Петро Дяченко, скарбник Федір Дулеба, члени Петро Василюк, Михайло Торський, Микола Махник. Комітет провадив надзвичайно активну кампанію по збору коштів, його звернення пролунали навіть за океаном (див. вирізку з новин „Свободи“). До 2017 року, коли Реґіональне українське товариство у північно-східній Чехії за сприяння Посольства України провело реставрацію пам’ятника та його урочисте відкриття, монумент залишався невідомим ні українському, ні чеському загалу.

Греко-католицька церква Успіння Богородиці XVIII ст. із села Обава, що поблизу Мукачева, в 1930 році була перевезена до чеського міста Нова Пака.

Багато відомих українців у свій час знайшли вічний спокій в чеській землі. Найбільше поховано на Ольшан­ському кладовищі в Празі поблизу православної церкви Успіння Богоро­диці, хоч деякі могили розкидані на інших кладовищах столиці, де спочивають Іван Кулець – керівник Україн­ської мистецької академії, відомий художник, чиї твори нині зберігаються в Національній галереї Чеської Республіки, молодша сестра Лесі Українки Оксана Косач-Шима­новська, видатний учений-хемік, перший у европейській історії Міністер охорони здоров’я Іван Горбачевський, відомий винахідник, астроном і перекладач Іван Пулюй, Іполит-Ольгерд Бочковський – археолог, який серед перших у своєму відкритому листі сповістив світ про Голодомор в Україні.

Чи не найкращим джерелом українських поховань в Чеській Республіці став Інтернет-ресурс „Український меморіял“, який зазначає, що „Кла­довища в Чехії подібні до садів. Могили вкриті травою та різнобарвними квітами. Скромні пам’ятнички ховаються в зелені листя. Коли посутеніє, кладовище підсвічується маленькими запаленими свічками“. Саме на це джерело посилається і Посольство України в Празі, яке за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ України та у співпраці з українськими громадськими організаціями Чеської Республіки, впорядкували більшість українських могил та здійснили оплату оренди місць поховань. Серед них – поховання Степана Клочурака – закарпатського громадсько-політичного діяча, журналіста та президента Гуцульської республіки (1895-1980).

Заслуговують на увагу всі зусилля, які вже було зроблено та до яких ще варто докластись у майбутньому органам української влади як в Україні, так і за її межами. Було б непогано, якби Україна якнайшвидше доєдналась до програм Евросоюзу Erasmus+, Erasmus Mundus та інших, стосовно взаємних екскурсії між школярами европейських країн, які організовують навчальні заклади на літніх канікулах.

Юрій Ключівський, керівник Інформаційно-аналітичної служби „Европейсько-східний діялог“ (IASEED)

Прага