У селі Тростянець на Тернопіллі минулої осені зібралися на зустріч нащадки роду Андрія Швака – багаторічного писаря гміни, активного громадського діяча, бережанського гімназиста, Січового Стрільця. У вересні минуло 70 років з дня його смерти.
Сім’я Андрія та Емілії Шваків була чисельною – сім дочок і син. Організувала зустріч онука, колишня мешканка Тростянця, педагог-науковець Неоніла Скоморовська (Магура), яка нині проживає у Новому Роздолі Львівської области. Із багатьма у цій родині вона навіть не була особисто знайома, але з знайдених спогадів сформула образ сім’ї, близький і рідний за духом.
Єдиний син Шваків Іван народився 1921 року в Тростянці. У 1928 році пішов навчатися грамоти до першої кляси сільської школи, де вчителювала його найстарша сестра Ольга. Потім два роки вчився в Бережанах у „Рідній Школі“, а в 1934 році вступив до місцевої гімназії‚ а після неї – на енерґетичний факультет Львівської політехніки.
Під час німецької окупації кілька місяців працював учителем сільської початкової школи, а з відкриттям навесні 1942 року медичних курсів у Львові вступив на перший курс лікувального факультету. Там же став членом ОУН. Згодом, з утворенням УПА, їй були необхідні обмундирування, харчі, зброя. І студенти-медики збирали у населення білизну, взуття, рушники, простирадла й ліки. А ще – розповсюджували бофони для збору грошей на купівлю ліків для УПА.
18 січня 1944 року ґестапо заарештувало Ірену Б’єнько, яка за дорученням І. Швака розповсюджувала бофони. Його дівчина не видала, але сама до кінця війни мучилась у німецьких таборах. І. Швак відразу перейшов у підпілля. Згодом, 1947 року, вони з Іреною одружилися.
На початку квітня 1944 року, коли фронт підійшов під Тернопіль, багато студентів-медиків направили для роботи в Українському Червоному Хресті та відділах УПА. 12 квітня 1944 року Іван і ще декілька медиків прибули в Тростянець на першу головну військову базу військової округи „Лисоня“. Мав псевдо „Орлик“. Його призначили лікарем-фармацевтом Чортківської округи. Одним із наказів було дістатися з боївкою в одне із сіл під Львовом і перевезти аптеку тернопільського крайового проводу на Рогатинщину. Наказ успішно виконав.
Після поранення лівої ноги в 1945 році лікувався і переховувався на Чортківщині, згодом переїхав до Львова, де леґалізувався як переселенець із Польщі й узяв собі прізвище Шуль. Закінчив Львівський політехнічний інститут, працював на залізниці. І. Швак-Шуль помер 2011 року у Львові.
Родина Шваків у 1943 році. (Емілія з дитиною на руках)
Сестра Лідія-Надія Швак бережанську гімназію закінчила в 1937 році. Збереглася фотографія від 7 березня 1936 року, де вона, гімназистка, серед учасників драматичного гуртка гімназії (грала ролю Марти в п’єсі Спиридона Черкасенка „Казка старого млина“). Поряд – проф. Лев Крип’якевич, д-р Франц Коковський. Одержавши 1943 року диплом філолога у Львівському університеті, виїхала на Захід, але захворіла на тиф і померла у Відні.
Емоційно згадувала Н. Скоморовська вірші дочки Шваків Лесі, правнуки – тернопільської поетеси Ірини Чуйко, онуки Віри Кривої, яка нині проживає в США (до речі, рід Шваків пустив коріння і в Англії, Австралії, інших країнах).
Багатьом відоме ім’я однієї з найславетніших шахісток світу Марти Літинської. Та мало хто знає, що міжнародний ґросмайстер, срібна медалістка Всесвітніх шахових олімпіяд, чемпіонка Европи 1992 року М. Літинська має тростянецьке коріння як донька Івана й Ірени Шулів.
„За вдачею Мартуся – типова галичанка, – розповідав її тренер Віктор Карт. – Така вперта, наполеглива, гонорова, завжди своє доведе, хоч би там що. Для шахів оце найцінніше: ніколи ні перед ким не поступиться“.
М. Літинська стала першою серед шахісток, які здобували золоті й інші медалі, представляючи Україну. Львівський інженер Володимир Літинський назвав її своєю дружиною.
Н. Скоморовська організувала зустріч родини Шваків на рідній землі, на їх родинному обійсті, у хатині, в якій мешкала сім’я. З’їхалося понад 15 осіб, у тому числі й 98-літня дружина Івана, нині активна громадська діячка „Просвіти“ Львова Ірена Шуль (Б’єнько). Згадували, сміялися й журилися, найбільше тішилися міцним корінням, невтраченою пам’яттю, розвоєм сімейних талантів.