Кількастолітня бездержавність привела нас до величезних матеріяльних втрат в культурі. Мартиролог знищеного через дві руйнівні світові війни, через страх бути викритими перед окупантами різних родів (в тому числі – радянськими), втрати через похапливі еміґрації – навряд чи буде коли-небудь докладно складений. Загублено тисячі рукописів і безцінних документів. Тільки на Закарпатті втрачено єдиний роман блискучого сатирика Марка Бараболі, дослідження Василя Ґренджі-Донського про Хустський замок і тому подібне. Коли дізнаєшся про чергову втрату, просто плачеш, розуміючи, наскільки це безповоротно.
Тому таку цікавість і тривогу викликала стаття „Чи пропала „Україна в огні?“ Сергія Луніна в „Українській культурі“ від 7 грудня 2016 року. Виявляється, Олександер Довженко не був першим. Фільм „Україна в огні“ був створений до його відомої кіноепопеї – ще в 1939 році і розповідав про Карпатську Україну. Отож маємо ще одну документальну стрічку про бурхливі події того часу. Але якщо „Трагедія Карпатської України“ Каленика Лисюка нині є легко доступна через інтернет, то „Україну в огні“ не знайдете днем з вогнем. Ось що пише дослідник, який розповів про сенсацію:
„Наразі про зміст фільму відомо з оголошень, надрукованих 1939 року газетою „Свобода“, що понад століття видається українською мовою в Ню-Джерзі.
16 березня зазначалося, що „Україна в огні“ складається з таких елементів: „Частина перша – Західна Україна […] під польським займанцем. Маємо тут чудові краєвиди з Гуцульщини та життя цеї незламної частини української нації, що осіла в зелених Карпатах […] В кінці, найважнішою частиною є саме Львів, український Львів, по відомих польських дикунських виступах в листопаді та грудні 1938 року. Ці документи, як порозбивані українські інституції, жахливо побиті ляцькою поліцією українські студенти, робітники та […] пані Іванна Блажкевич. Все це являється одним актом звинувачення Польщі […] Друга частина фільми – Ротердамська трагедія – представляє, на основі зібраних документів та матеріялів […], зимнокровне вбивство улюбленого вожда українського народу світлої пам’яті полк. Євгена Коновальця […] великої людини, що оставила за собою могутній міт боротьби за визволення української нації! Третя частина фільми „Україна в огні“ – це Карпатська Україна, яка творить неначе щасливе заключення тих перших двох частин […] Побачимо на картині столицю Карпатської України Хуст, його пишні гори й околиці, поодиноких представників влади, як доктора отця Августина Волошина, міністра Юліяна Ревая, секретаря премієра Івана Рогача, уніформованих січовиків „Карпатської Січі“, дальше навіть такі сцени, як наслідки діяльности польських терористів, і інше“.
Нижче – цікавий опис стрічки з технічного боку: „Фільм „Україна в огні“ буде майже в цілости кольоровий […] матиме музичний, а також вокальний супровід“.
У попередньому оголошенні, 13 березня, майже те саме, але з більшою увагою до фактів. У першому розділі згадано собор Св. Юра і Митрополита Андрія Шептицького, могили відомих людей, починаючи з Івана Франка. В другому – пояснення, що в стрічці інсценують атентат на Є. Коновальця.
Особисто мене найбільше вразив пункт третього розділу „Карпатської України“: „Українська мистецька громада, культурні діячі Карпатської України: письменник Улас Самчук, драматург Микола Чирський, Ю. Горліс-Горський, Іван Патрус, доктор О. Кандиба“.
О. Кандиба – це відомий поет і археолог Олег Ольжич. Йому та Уласові Самчукові пощастило залишитися на кіноплівці деінде. А от іншого письменника, Юрія Городянина-Лісовського, що обрав собі псевдонім „Горліс-Горський“, у жодному фільмі не побачити. Виключно за фотографіями його знає й донька Лариса, що народилася за два дні до його вбивства в Німеччині 1946 року“.
Показ фільму відбувся у США ще в березні 1939 року. Тобто він вже був готовий до перегляду ще до угорської окупації Закарпаття. Вже 20 березня 1939 року „Свобода“ повідомляла про покази „України в огні“ у Ню-Йорку та Джерзі-Ситі. У квітні відбулися покази у Філядельфії і в штатах Ню-Джерзі та Пенсильванії.
З 28 березня з’являються у „Свободі“ глядацькі враження. Ось відгук, підписаний К.О., у газеті за 1 квітня: „Українські громадяни Ню-Йорку мали недавно нагоду оглядати українську новинковий фільм „Україна в огні“, витворений Українським фільмовим мистецтвом в Хусті, а виставлюваний філією цього Мистецтва в Ню-Йорку. Тяжко сказати, щоб цей фільм робив приємне враження, бо є в ньому представлені такі речі, що деколи потрясають душу до самого дна […] Цікаві є теж образки з Карпатської України, хоч тепер, коли п’ята наїздника жорстоко роздавила це гарне і шляхотне життя молоденької держави, ці образи навівають глядача смутком […] Український витривалий нарід все це переживе. Цей фільм слід побачити, щоб, з одного боку, переконатись про його кривди і муки, а з другого – впевнитись, що він таки вічний, невмирущий“.
15 квітня того ж року „Свобода“ надрукувала розлогу рецензію на фільм, підписану В. Вітриком:
„Всім відомо, яку страшну й заразом велику ролю в теперішньому житті грає пропаґанда […] Наша визвольна політика також бере під увагу пропаґанду як один з успішніших засобів. Біда в тому, що така пропаґанда, головно в чужих краях, вимагає дуже багато гроша та відповідних людей […] Останніми часами, заходами „Українського фільмового мистецтва“ в Хусті випродуковано новий фільм, названий „Україна в огні“.
„Україна в огні“ – це схоплене на срібну ленту життя українського народу в його ріжних виявах і чинностях. Схоплене воно не так, як це хотілося б, бо фільм роблений серед обставин не дуже-то догідних. Спеціяльно відноситься це про Західньо-українські землі, де кожний рух не тільки фотографа, але звичайного українця є сліджений і бережений. Та проте „Україна в огні“ являється свого роду одиноким історичним документом польської політики у відношенні до українців. Хто раз бачив тяжко скатованих українських студентів в Українській народній лічниці, хто бачив з глибокими ранами тіло пані Іванни Блажкевичевої (яка знову арештована, по виході зі шпиталю), цей має у пам’яті […] багатомовні документи.
Друга частина фільму „Україна в огні“ – це многостраждальна Карпатська Україна. Коли робився фільм, Карпатська Україна жила, тепер її нема, вона знову під брудною стопою гуна-мадяра. Як шкода, що оператори могли далеко більше накрутити сцен з життя Карпатської України […] Ці картини, що бачимо на фільмі „Україна в огні“ – це неоцінений скарб. Нині, коли мадярська орда мордує українських патріотів, коли сотки вже вистріляні, то якими дорогими для нас мусять бути ці постаті, які пересуваються неначе в калейдоскопі перед нами. Нема вже відомого діяча та провідника націоналістичної молоді Карпатської України доктора Степана Росохи […] Січовиків не позволяла чеська влада знімати, проте оператор-фотоґраф таки поробив знимки з них. Нині багато з них, оцих новітніх крутянців, вже згинуло смертю хоробрих […]
Картини, що змальовують моменти після жахливого атентату, в якому згинув вождь Євген Коновалець, є без сумніву дуже дорогими для кожного українця […] „Україна в огні“ має цю вартість, що вона знята з живого життя. Тому має характер документу й тому варто її бачити“.
Були у „Свободі“ і кадри з фільму. Вже 13 березня надруковано світлину о. Авґустина Волошина з Іваном Рогачем і кількома людьми в одностроях. Підпис: „Картина з фільму „Україна в огні“. Насвітлив В. Бльондиненко“. 18-го: секретар А. Волошина (мабуть, знов І. Рогач) оглядає пошту, розбиту польськими диверсантами. Підпис майже той самий. За 10 днів панорамне фото „Селяни вертаються з церкви домів“. Ім’я оператора втратило м’який знак – тут він „Блондиненко“.
Як зазначає С. Лунін, з тогочасних джерел поза „Свободою“ згадка про фільм трапилася йому лише на шпальтах львівських газет „Українські Вісті“ і „Діло“. Перша під рубрикою „Вісті з Карпатської України“ повідомляла 30 грудня 1938 року: „Українське фільмове мистецтво. Під такою назвою повстало в Хусті перед двома тижнями товариство, яке відразу приступило до праці й почало накручувати краєзнавчі й документальні фільми з Верховини“.
Ще цікавіші речі розповідає „Діло“ 14 лютого 1939 року („Вістки з Карпатської України“): „Новий український фільм. В Хусті накрутили український звуковий фільм з визвольної боротьби України під наголовком „Україна в огні“. Сценарій фільму написали Микола Чирський та Бльондиненко. Словний допровід пера письменника Уласа Самчука, мистецьке оформлення Михайла Михалевича. Обстанова краєвидів з Карпатської України, сама дія виведена в Америці в робітнях Василя Авраменка, який випустив уже кілька українських фільмів“.
Не хочеться вірити, що ми безповоротно втратили ще одне безцінне свідоцтво з нашої історії, як це сталося, наприклад, з першим художнім фільмом про Закарпаття „Князь Корятович“, створений чеськими кінематографістами у 1921 році.
Можливо, десь на полиці за океаном ще припадає порохом копія чи ориґінал „України в огні“, які доповнять наші знання та уявлення про національно-визвольні змагання 1938-1939 років у Карпатах.
Ужгород