12 січня, 2018

Дивна пасивність України в Раді Безпеки ООН

На інтернет-сторінці Постійного представництва України до ООН написано про членство України у Раді Безпеки ООН: „Як непостійний член Ради Безпеки ООН впродовж 2016-2017 років Україна під час роботи в Раді зосередить свою увагу протидії російській аґресії проти територіяльної цілісности та політичної незалежности України. Україна використовуватиме всі існуючі механізми непостійного членства в Раді Безпеки з метою припинення триваючої аґресії Російської Федерації проти нашої держави, включно з незаконною окупацією Автономної Республіки Крим. У співпраці з іншими країнами, що входять до Спільної групи з розслідування (Австралія, Бельгія, Малязія, Нідерлянди та Україна), ми продовжимо опрацьовувати всі можливі шляхи забезпечення притягнення до відповідальности винних у збитті літака рейсу МН17 на сході України 17 липня 2014 року з тим, щоб забезпечити справедливість для жертв та сімей загиблих”.

Не є таємницею, що для цієї цілі був спроваджений до Ню-Йорку новий Постійний представник України до ООН Володимир Єльченко. З поважних джерел відомо, що ця кандидатура була запропонована самим Президентом Петром Порошенком. В. Єльченко виявився далеким від здійснення цього завдання.

Щоправда, прийняття резолюції проти російської аґресії було не до здійснення, оскільки Росія як постійний член Ради Безпеки має вето, яке вона постійно використовує, коли йдеться про її аґресію. Однак просте математичне обчислення активности української сторони щодо Росії виявилося до смішного чи трагічного малим. На приблизно 500 засідань Ради Безпеки протягом двох років тільки два засідання, 28 квітня 2016 року і 2 лютого 2017 року були скликані на пропозицію України для розглядання російської аґресії.

У своїх виступах на цих нарадах В. Єльченко жодного разу не порушив „задавнену” справу Криму. Правда, на першому засіданні виступав заступник Міністра закордонних справ України Вадим Пристайко, який коротко згадав про переслідування кримських татар та жодним словом – про повернення Криму Україні. На щастя, деякі держави-приятелі України у Раді Безпеки це питання ставили. До обох нарад Україна також не підготувала чи не внесла проєкту резолюції, на яку хоча Росія і поставила вето, але бодай відбулося б голосування, яке показало б прихильне відношення інших членів Ради безпеки до України.

Недавно приклад такої тактики показав Єгипет, який на Раду Безпеки виніс свої пропозиції, критикуючи США за призначення своєї амбасади у Єрусалим, тим самим визнаючи Єрусалим столицею Ізраїля. На резолюцію США наклали вето, але 13 інших держав голосували разом з Єгиптом проти США. Хоч резолюція не пройшла, та в публічній думці ця неприйнята резолюція вважалася поразкою для США. Пізніше подібну резолюцію вніс Єгипет на Генеральній Асамблеї ООН і вона пройшла великою більшістю голосів. І хоч ця резолюція не має зобов’язуючого характеру, але прийняття навіть такої резолюції було визнане поразкою для США. Це виявила Постійний представник США до ООН Нікі Гейлі, яка почала погрожувати і ООН, і державам, які не підтримали США.

Позиція Постійного представництва України у справі амбасади США у Єрусалимі була недоречною. Спершу Україна принципово голосувала за резолюцію Єгипту у Раді Безпеки, а при голосуванні на Генеральній асамблеї ООН Україна просто не появилася на сесії. Тобто Україна не виявила себе приятелем США, а також не союзником переважної більшости міжнародного товариства. Вона просто зникла як політичний суб’єкт.

Постійний представник України до ООН В. Єльченко може хіба похвалитися недавньою резолюцією ООН проти Росії з приводу грубого порушення людських прав на Криму. Але символічний успіх, який не має нічого спільного з членством України у Раді Безпеки. До речі, резолюція пройшла не з надзвичайною більшістю голосів. Голосувала за неї 71 держава, 25 були проти, 77 утрималися або зовсім не брали участи.

Отже, можна робити підсумок про змарнування нагоди членства України у Раді Безпеки протягом 2016-2017 років. Але це вина не тільки В. Єльченка. Це доказ того, що бракує стратегії проти російської аґресії в Міністерстві закордонних справ і у самого президента.

Ню-Йорк

Коментарі закриті.